Частина 16

Сама внутрішня частина міста здавалася абсолютно недоторканою, білі будинки яскраво й свіжо сяяли на сонці, а дзвони готичної каплиці солодко лунали в морозному повітрі. Його високі будинки, що збігали на схили пагорба, його солідний вигляд кам’яної кладки надавали Севастополю схожості з частинами Бата або, принаймні, нагадували це місто, якщо дивитися зі схилу, що нависає над річкою. Однак відтоді, як я вперше його побачив, вигляд міста значно змінився — на вулицях не було видно ні ледарів, ні жінок, і справді, майже не було людини, схожої на цивільного. Проте на вулицях було багато солдатів, і їх було багато. Їх було видно з усіх боків, як вони мандрували парами безлюдними вулицями, балакали на кутках або перебігали відкритим простором, від однієї батареї до іншої; знову великими партіями на посту від втоми, або змінюючи варту, або збираючись у відомі сірі маси на казармених площах. Серед тих, хто працював на відкритому просторі, виносячи запаси, мені здалося, що я міг розгледіти двох французьких солдатів. У всякому разі, чоловіки були одягнені в довгі сині куртки та червоні штани, і, оскільки ми працювали з нашими в’язнями та робили їх корисними в Балаклаві, де я бачив, як вони допомагали будувати залізницю, я припускаю, що московські командири прийняли той самий план.