Згідно з тим, що я чув від людей, я був удостоєний великої лайки за те, що говорив правду. Я б дійсно поставив. на моєму склі Клода Лоррена, якби я міг. Я одягнув би скелети в плоть, вдихнув би життя в мешканців костеллю, перервав зміну пір року та відновив легіони, які були втрачені; але я не міг говорити неправду, щоб "зробити речі приємними". Будь-які заяви, які я зробив, у мене є розділ, книга, вірш і свідчення. Багато, дуже багато, що я зробив, я міг би з такою ж легкістю довести, що вони правдиві, і міг оприлюднити, якби цього вимагали суспільні інтереси. Єдине, на що могли стверджувати прихильники поганого правління, це те, що я не «робив речей приємними» владі, і що серед бруду, голоду та смертоносної стагнації табору я не говорив про «балаканини про зелені поля», про нинішній достаток і перспективи перемоги.
Припустимо, ми підійшли до «фактів». Чи знають люди вдома, скільки багнетів може мати британська армія? Вони вірять, що у нас було 25 000 після всіх наших підкріплень? Їм могли сказати — ні, це могли б підтвердити цифри вдома, — що британська армія складалася з 55 000 чоловік. Від 1 грудня 1854 р. до 20 січня 1855 р. 8000 хворих. і поранених відправляли з табору в Балаклаву, а вк. на борту корабля! Мені сказати, скільки повернулося?
Проте люди вдома казали нам, що констатувати факти чи навіть натякати на них було «карканням»! Людина, яка могла б спокійно сидіти й писати додому, що наші війська здорові, що смертність середня, що всі впевнені в успіху, що наші роботи просуваються, що ми були ближче до взяття Севастополя, ніж 17 жовтня, що транспорт був багатий, а праця нашої армії легка, міг бути приємним кореспондентом, але він, безперечно, не дав би можливості громадськості сформувати дуже точна думка про реальний стан справ у таборі перед Севастополем. Послані до нас нещасні хлопці не годилися навіть на порох. Вони загинули, перш ніж по них пролунали постріли. Іноді хороша чернетка була пере»
отримав; але вони не витримали тривалого пильнування та перебування в окопах.