У ніч на 12 січня вітер змінився на південний, стовпчик термометра піднявся до 34°. Швидка відлига далі, і дороги й табір знову постраждали від руйнівного впливу нашого давнього ворога — багнюки. Росіяни, які вдень були дуже активними в місті і запалили великі вартові вогнища на північній стороні міста, освітили висоту над Черною рядами вогнів, які блискуче сяяли крізь темряву холодної зимової ночі, і, очевидно, з усією можливою пишністю та показністю святкували відкриття свого нового року. З вікон громадських будівель світилися вогні, і наші самотні вартові в долинах і ярах, а також enfans perdus — французькі стрільці, що лежали у своїх лігвах і пильно дивилися на кожну амбразуру перед собою, — могли майже уявити, що жителі та гарнізон обложеного міста спокушують їх своєю веселістю. Опівночі задзвеніли всі капличні дзвони міста. З нашого боку вартових і пікетів попередили про пильність, а передові пости посилили, де це було можливо.
Близько чверті на першу годину ночі росіяни гучно вигукнули. Французи відповіли, відкривши вогонь, і росіяни миттєво почали одну з найлютіших канонад, які ми коли-небудь чули. Це нагадувало один із тих грандіозних артилерійських залпів, які противник завдавав двічі чи тричі, перш ніж ми розкрили наші батареї в жовтні. Земляні укріплення спалахували безперервними потоками полум’я, яке виразно виявило контури будівель у місті та оборонні споруди, що кишіли людьми. Гуркіт пострілів, вереск і шипіння важких снарядів і свист трупів заповнювали проміжки між оглушливим гуркотом гармати, швидким і безперервним, як стрімкий постріл. Залізна буря проносилася над нашими лініями безперервно понад півгодини, і французи, чиї споруди ліворуч від нас були менш захищені землею, ніж наші, змушені були тісно сховатися в окопах і ледве могли відповісти на залпи, які розорювали парапети їхніх робіт.
Поки тривав вогонь, сильний загін людей було витіснено з міста на пагорб до наших робіт попереду та на фланзі лівої атаки. Оскільки передбачалося, що така спроба буде зроблена, тут був розміщений сержант із дванадцятьма чоловіками. Усе покладалося на його пильність і сувору увагу до своїх обов’язків, але, так чи інакше, ворог підкрався до маленької групи, зненацька, узяв її в полон, а потім наступав на групи прикриття з такою швидкістю та раптовістю, що партії, які чергували в окопах, були змушені відступити. Однак вони згуртувалися і, підтримані полками в тилу, пішли вперед, а росіян було відкинуто впритул до міста.