На полі знайдено значну кількість льєжських двобразлових рушниць. Багато мушкетів мали дату 1841 року і були перероблені на детонатори. Я пам’ятаю підлітковий забобон у часи мого вбивства горобців, що такі рушниці «стріляють сильніше», ніж кремінь чи детонатор, як співав Пур. Кожна частина руки була клеймована найретельніше. На кожній окремій його частині зустрічається слово «бак». На латунному наконечнику був імператорський орел, а на замку «ттаа (Тула), 1841 р.». Багнети були довгі, але погано закалені. Вони згинаються, якщо з ними грубо поводитися або сильно вдаряти об землю. Довгі поліровані стволи виготовляли з м'якого, але міцного заліза. Їх можна було зігнути до гострого кута без розколу. Від спускової скоби кожного мушкета кріпився ремінець, пристібаний до кашкету з міцної шкіри, щоб надіти на сосок у сиру погоду. Це здавалося простим і •корисним способом. Відданість чоловіків своїм офіцерам була надзвичайною. Як інакше ми рідко знаходили на землі мертвих чи поранених офіцерів? Знову було стверджено — і, боюся, правду — що поранені росіяни вбили багатьох наших людей, коли проходили повз. Тому наші бійці розбили приклад і погнули стволи. Дехто мав при собі рушниці та важкі товсті мечі з пилкою, які продавали капітанам і матросам купців. Також великим попитом користувалися медалі, стрічки, маленькі мідні розп’яття, зображення святих і обереги, знайдені на мертвих.
Якщо вважати, що солдати, які зустріли цих люті колони царя були залишками трьох британських дивізій, які ледь налічували 8500 чоловік; що вони були голодні, мокрі та напівголодні; що вони належали до сили, яка, як правило, чотири ночі з семи «не виходила з ліжка»; ослаблений хворобою, важкою працею; що серед них були люди, які раніше сорок вісім годин безперервно пролежали в окопах, — можна охоче визнати, що ніколи не було більш блискучого змагання нашої армії.