Ближче до дванадцятої години вітер, що дув із південного заходу, перекочував на захід і похолодав. Спершу випав мокрий сніг, а потім снігова буря, яка зодягла спустошений краєвид у білий колір, аж поки людські бродяги не покрили його слідами чорної багнюки. Гірські хребти прийняли своє зимове вбрання. Французькі солдати скупчилися навколо штабу й показали нам свій запас скорботи. Усі їхні намети були розвалені та знесені — жодного шансу їх відновити; їхній хліб був "tout mouille et gate" їхні пайки пішли собакам. Африканські солдати здавалися особливо нещасними. Декількох із них знайшли мертвими наступного ранку біля нашого кавалерійського табору. Двоє чоловіків із 7-ї Стрілецької бригади, один із 33-ї та один із 2-го батальйону стрілецької бригади були знайдені мертвими, «вмерли від голоду» від холоду. Близько сорока коней загинуло, і багато хто так і не одужав.
О другій годині вітер трохи вщух, а перерви між поривами шторму стали частішими й довшими. Ми скористалися одним із цих галіконів моментів, щоб поплисти до уламків мого намету, і, позичивши іншу жердину, за допомогою кількох людей ми підняли його брудним і мокрим; але було очевидно, що на це не можна покластися; підлога була a калюжа, і з ліжка, і з одягу капає. Ближче до вечора вздовж наших таборів знову розбили багато наметів, хоча це були лише місця відпочинку. Спати в них не могло бути й мови. Що було робити? Поряд був сарай, який використовувався як стайня для коней 8-го гусарського полку. Ми з Ебером Макрагтеном пройшли через море гидоти, яке лежало між нами та ним, протистояли кільком поривам, забивали одного чи двох солдатів на іншому курсі, схоплювалися за стіни та кути приміщень, ледь не затонули у великих ямах для коней, різко повернули за ріг і нарешті закріпилися в стайні.