Сер Де Лейсі Еванс потрапив у нещасний випадок 29 числа, що змусило його залишити командування бригадному генералу Пеннефазеру. Його кінь упав разом з ним, коли він їхав різкою риссю; і шок настільки ослабив його, що він був змушений піднятися на борт «Сімума».
Турків, або, як їх називали, «Боно Джонні», за винятком моряків, які називали їх «Без боно Джонні», працювали в окопах. У першу ніч під час атаки капітана Чепмена вони працювали до десятої години ночі, коли на них прилетів російський снаряд. Вони втекли, несучи частину наших робочих і прикриваючих партій; вони були переформовані й працювали до одинадцятої години, коли вони оголосили, що «воля Неба, щоб вони більше не трудилися цієї ночі», і, оскільки вони докладали зусиль, було визнано доцільним відпустити їх. Вони були знищені дизентерією та діареєю і гинули зграями. У них не було медиків, а наших хірургів не вистачало для нашої армії. Ніщо не могло перевершити їхню доброту до власних хворих. Дорогою до Балаклави було звичайним явищем побачити, як вони несли чоловіків на спинах до жалюгідного сараю, який служив їм лікарнею, точніше «мертвою хатою».
Дезертир з російської кавалерії 30-го сказав, що росіяни були без наметів і прикриття; їхнє харчування було мізерним і жалюгідним, а їхні страждання великими.
Французькі батареї відкрилися 1 листопада. Протягом години вони стріляли жваво й ефектно; одна батарея, яка охоплювала їх праворуч, була насичена енергією, але решта, за винятком Флагстафського редуту, мовчали. Росіяни мали на своїх нових заводах близько 240 гармат, враховуючи ті, які піддавалися нашому вогню. Французи мали на позиції 64 гармати, більшість з яких були латунні двадцять чотири, інші тридцять дві та сорок вісім, деякі корабельні вісімдесят чотири не були встановлені. Французів можна було б побачити як плями моху на скелях, а безперервні клуби диму з постійним "хлопом!" піднімалися вздовж нашого фронту з ранку до вечора.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]