наступаючи за ним через хребет. Лорд Лукан поїхав за своєю кавалерією, розвернув їх і наказав їм наступати проти ворога. Росіяни — очевидно, елітний корпус — їхні світло-блакитні куртки, розшиті срібним мереживом, просувалися легким галопом до краю пагорба. Ліс списів виблискував у їхніх тилах, і кілька ескадронів драгунів у сірих мундштуках швидко рушили, щоб підтримати їх, коли вони досягли вершини. Щойно вони з’явилися в полі зору, труби нашої кінноти дали попередження. Вибух, який сказав нам усім, що в інший момент ми повинні побачити шок битви під самими нашими очима, а також групи офіцерів, зуавів, французьких генералів і офіцерів на висоті, були глядачами сцени, ніби вони дивилися на сцену з театральних лож повільний галоп, який вони змінили на рись і нарешті майже зупинилися.
У долині знову пролунали труби, і сірі та еніскіленці рушили прямо в центр російської кавалерії. Відстань між ними становила лише кілька сотень ярдів; це було досить мало, щоб дозволити коням «збирати шлях», а також у людей не було достатньо місця, щоб повноцінно грати своїми мечами. Російська лінія висувала вперед кожне крило, коли наша кавалерія просувалася вперед, і погрожувала знищити їх, коли вони проходили далі. Повернувшись трохи ліворуч, щоб зустріти росіян праворуч, сірі кинулися далі з радісними вигуками, що схвилювали кожне серце — дикий крик енніскіленців здійнявся в повітрі в ту ж мить. Як блискавка спалахує крізь хмару, Сірі та Енніскілленери пронизали темні маси росіян. Шок був лише на мить. У повітрі пролунав брязкіт сталі й легка гра лез мечів, а потім сірі й червоні мундири зникли посеред похитаної й тремтячої колони. Перша лінія росіян, яка була розбита і втекла з одного флангу до центру, поверталася, щоб поглинути нашу купку людей. Чистою сталлю та чистою відвагою Енніскіленер і Шотландець пробивали собі дорогу прямо крізь ворожі ескадрони, і вже сірі коні й руді мундири з’явилися в тилу, коли 4-й драгунський гвардійський загін, що їхав на правому фланзі росіян, і 5-й драгунський гвардійський полк, слідуючи за енніскіленськими загонами, кинулися на ворога й розгромили його.
Радість виривалася з усіх вуст — в захопленні офіцери і солдати знімали кашкети і радісно кричали; і таким чином зберігаючи сценічний характер своєї позиції, вони знову і знову плескали в долоні. Лорд Реглан негайно послав лейтенанта Керзона, ад'ютанта, передати свої вітання бригадному генералу Скарлетту та сказати «Молодець!» Російська кіннота, а за нею наш постріл, розгублено відступила, залишивши землю вкриту кіньми та людьми.