Турки рушили в бік горців, де стримували їх втечу і шикувались на флангах. Коли російська кавалерія ліворуч від їхньої лінії увінчувала пагорб через долину, вони помітили, що горяни підтягнулися на відстані приблизно півмилі. Вони зупинилися, і ескадрон за ескадроном підходили з тилу. Росіяни на мить перевели дух, а потім грандіозною шеренгою кинулися на Балаклаву. Земля летіла під ногами їхніх коней; набираючи швидкість з кожним кроком, вони кинулися до цієї тонкої червоної лінії, закінченої сталлю. Турки дали залп на вісімсот ярдів і побігли. Коли росіяни підійшли на шістсот ярдів, сталевий рядок попереду опустився, і звідти пролунав залп із мушкету Міні. Відстань була надто великою; росіян не зупиняли, а несли вперед, тут і там перекидані пострілами наших батарей; але не наблизилися вони на двісті п'ятдесят ярдів, як з гвинтівок пролунав ще один залп. Росіяни оберталися й бігли швидше, ніж прийшли. «Браво, горяни! молодці!» — кричали схвильовані глядачі. Але події згущувалися; горяни та їхній чудовий фронт були незабаром забуті — люди ледве мали хвилину думати про цей факт, що 93-й ніколи не змінював свій стрій, щоб прийняти цей приплив вершників. «Ні, — сказав сер Колін Кемпбелл, — я вважав не варто формувати їх навіть чотири глибини!» Далі рушили ешелоном, двома корпусами, ще один у резерві. Кіннота, яка переслідувала турків праворуч, підходила до хребта під нами, який приховував нашу кінноту від очей. Важка бригада заздалегідь була вишикувана в дві лінії. Перша лінія складалася з шотландських сірих та їхніх старих товаришів у славі, Енніскіллів; другий — 4-го королівського ірландського полку, 5-го драгунського гвардійського полку та 1-го королівського драгунського полку. Легка кавалерійська бригада була зліва від них, також у дві лінії.
Лорд Реглан наказав лорду Лукану прикривати підступи, і його важкий кінь саме рушив зі своєї позиції біля виноградника та фруктового саду, коли він побачив тіло ворожої кавалерії.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]