Частина 9

Французькі гармати незабаром почали відкривати по них перехресний вогонь, і їхній марш став менш регулярним. Російський офіцер, який написав звіт про цю акцію, розповідає, що князь Менщиков, коли він проїжджав повз свій полк, а потім якнайшвидше відривався від землі під нашим вогнем, сказав: «Відступати російському солдату — це погано». після чого один із офіцерів вигукнув: «Якби ви нам наказали, ми б стояли на своєму». Виявилося, що, підійшовши до висот Кача, частина російської армії зупинилася на короткий час і зайняла свої позиції в бойовому порядку на випадок, якщо союзники підуть слідом. Щодо доцільності такого руху з нашого боку частиною нашої армії, то за даних обставин можуть бути певні розбіжності в думках. Що стосується переслідування ворога на місці всіма союзними силами, то тут не може бути відмінності настроїв; але щодо пропозиції, яку, як стверджують друзі лорда Реглана, він зробив, продовжити переслідування з нашими 1100 кавалерією, деякою кількістю артилерії та без піхоти, здається, навряд чи вона була зроблена серйозно. Ворог, хоч і зазнав поразки, зібрав майже 30 000 чоловік, з яких 3 500 кавалерії, і мав при собі 94 гармати. У їхньому тилу була найгрізніша позиція, захищена річкою більшої глибини та з глибшими берегами, ніж Альма. Почало сутеніти — ніхто не знав країни — війська були виснажені денним маршем і маневруванням під спекотним сонцем — і все ж кажуть, що за цих обставин лорд Реглан запропонував переслідувати частину французів, які не брали участі, турецьку дивізію та частину нашої кавалерії та гіпотетичних двох або трьох батарей. Більшість військових, якщо це твердження буде підтверджено, мабуть, менше, ніж будь-коли раніше, думатимуть про військовий потенціал його світлості. Підстави, на яких пан Сент-Арно, як стверджується, відмовився задовольнити бажання лорда Реглана, такі: він не міг надіслати піхоту та що його артилерія вичерпала свої боєприпаси. Тепер, безсумнівно, Сен-Арно був дуже стурбований тим, щоб завершити свою перемогу та продовжити переслідування ворога; і в своїх трьох депешах, присвячених битві, він неодноразово скаржиться на свою нездатність через брак кавалерії перетворити відступ росіян на розгром. Також правда, що артилерія французів вичерпала свої боєприпаси; але давайте спокійно розглянемо засоби, які є в розпорядженні обох генералів, щоб здійснити операцію найважчого і серйозного роду, яка, як кажуть, була запропонована одним і відхилена іншим. Англійська армія, присутня на Альмі, у круглих цифрах, як зазначено в офіційних звітах, складалася з 27 000 чоловік; французи — 25 тис.; турки — 6000 мей. Англійці були задіяні з такими втратами, які вивели б з ладу полки — гвардійський, 7-й, 19-й, 23-й, 80-й, 33-й, 47-й, 55-й, 95-й, одне крило 2-ї батальйонної стрілецької бригади. Там залишався такий же порядок для маршу, як і будь-який з французьких полків — 1-й королівський батальйон, 4-й, 79-й, 44-й, 21-й, 1-й батальйон стрілецької бригади, 50-й, 49-й, 77-й, 88-й, 20-й, 28-й, 38-й, 42-й — 14 батальйонів — і кавалерія; і згідно з французькими звітами, всі їхні підрозділи були більш-менш залучені до виняток частини Форі. Штаб-офіцер визнає, що у нас було 7000 чоловік, які не брали участі в акції; але потім він додає, що цих 7000 чоловік «насправді було не більш ніж достатньо для першочергових потреб табору». Тепер, оскільки французька сила була майже рівною нашій, потреби їхнього табору також були б майже такими ж, як і наші. Він стверджує, що у них було «12 000 чоловіків, які ніколи не були заручені». Хай буде так. Але відніміть 7000 чоловік, необхідних для «невідкладних потреб табору, і ви матимете наявну силу в 5000 чоловік, які разом із військом турків (вважалося, що взагалі не мали табору, а отже, не мали жодного англійського чи французького найнеобхіднішого для їжі, пиття чи табору), за словами штабного офіцера лорда Реглана, повинні були вирушити о четвертій годині вересневого вечора до переслідуйте армію з 30 000 кавалерії та піхоти та 94 гармати. Це справді найбезглуздіша спроба виправдати генеральську владу лорда Реглана, яка коли-небудь була дана світу. Його світлість у своїх опублікованих депешах жодного слова не говорить на підтвердження цих конфіденційних повідомлень, і можна сподіватися, що вони ілюструють деякі з «численних думок і мотивів, приписуваних лорду Реглану, яких фельдмаршал ніколи не висловлював», на які посилається автор. Наступного дня Сен-Арно хотів наступати і слідувати за ворогом, але лорд Реглан не хотів його слухати, оскільки він мав 3000 поранених англійців і росіян для руху. Тобто, якби 10 000 турків і французів і кілька польових батарей підійшли і розбили росіян, лорд Реглан дозволив би їм продовжувати кар’єру перемоги без підтримки і робити, що заманеться; і якби їх побили й дозволили відступити, він залишив би їхніх поранених у руках ворога або витратив ще більше часу на їх поховання. Але найгірше те, що, втративши два дні, майже всі поранені англійці були на борту корабля до полудня 21-го — незважаючи на протест маршала, ми були змушені залишити понад 700 поранених росіян на землі, з одним хірургом і одним слугою, щоб чекати на них. Ворог зупинився біля Катчі до півночі, перетнув її в Аранчі і відступив у бік Севастополя, на північний берег якого частина військ прибула о 4 годині дня наступного дня. Їхні втрати склали, за офіційними даними, 1762 убитими, 2315 пораненими, 405 контуженими. Два генерали в полоні. Генерали Квіцінський, Щелканов, Гогінов, Куртянов, поранені.