Перед тим, як наші війська рушили, генерал Есткурт послав у татарське село в долині, куди мешканці щойно поверталися, і, заручившись присутністю старости, продовжив пояснювати, що поранених росіян буде довірено їх підопічним, і що вони повинні їх годувати та підтримувати, а коли вони одужають, їх відпустять. З цими 750 чоловіками залишився англійський хірург — доктор Томсон із 44-го полку. Йому сказали, що його завданням буде його захист на випадок приходу козаків і що він має підняти прапор перемир’я, якщо ворог з’явиться на виду; а потім, забезпечений ромом, печивом і солоним м’ясом, він залишився зі своїм підопічним у супроводі єдиного слуги. Один з російських офіцерів звернувся до поранених і пояснив положення, в якому вони були розміщені; вони припускали, що будуть виконувати накази доктора Томсона, захищати його, наскільки це можливо, і ознайомлювати будь-яке російське військо, яке могло прибути, з особливими обставинами, за яких він опинився серед них.
Була майже восьма година, перш ніж ударили по наметах штабу, і марш почався. Від флоту ми чули, що вороги не тільки покинули Качу, але навіть відступили через Бельбек. Наш курс був спрямований на колишній потік, майже в продовження нашого маршу 20-го, перед боєм. Поки ми рухалися, перед очима постала недобудована кам’яниця, призначена росіянами під телеграфну станцію. Французи вирізали на антаблементі простий напис — La Bataille d'Alma, 20 Septembre, 1854. Подібна будівля виднілася далі в бік Севастополя; досягнувши вершини одного з пагорбів на весловому шляху, ми побачили білий маяк Херсонеса на кінці мису, який виступає в море. Країна, якою ми йшли, була хвилястою та безплідною. Серед крутих пагорбів, вкритих будяками, і відокремлених один від одного місцями невеликими клаптиками степу, або більш хвилястим і менш горбистим ґрунтом, звивалася дорога на Севастополь — звичайнісінька вторована колія, позначена колесами возів, копитами та цвяхами коліс лафетів. Ми безперервно просувалися вперед із середньою швидкістю дві з чвертю милі на годину, час від часу зупиняючись, щоб відпочити військам і дати можливість підійти багажним вагонам.
О третій годині перед очима постала прекрасна долина Катчі, утворена пасмом пагорбів, вкритих зеленню та невеликими лісами чагарників, крізь які тут і там просвічували білі стіни вілл і затишних котеджів. Країна, якою ми йшли, поступово сповзала до рівня річки, течія якої була позначена уздовж підніжжя пагорбів до потоку рядами дерев і найрозкішнішою рослинністю, утворюючи сильний контраст із безплідною та похмурою на вигляд ділянкою, якою просувалися наші війська. Господи