Частина 8

Твоє бажання задоволено". У цей момент усе село перед нами спалахнуло — скирти та дерев’яні навіси навколо нього спричинили швидку пожежу, роздмухувану легким вітерцем, який ніс дим та іскри до нашої лінії. Сер Де Лейсі поїхав ліворуч, щоб позбутися цього роздратування та дістатися до своїх людей, і коли він це зробив, круглий постріл пронісся між людьми. Зі стогонів і придушених криків було зрозуміло, що вони залишилися мертвими та вмираючими на своєму шляху. Стрільці, що йшли вперед від нас, різко зіткнулися з ворогом у винограднику, і, бажаючи побачити, що відбувається, я поїхав у цьому напрямку й прибув до місця, де стояв штаб легкої дивізії. Сер Джордж Браун саме в той час віддавав накази одному зі своїх помічників щодо «російської кавалерії на нашому лівому фронті». Я подивився через потік і справді побачив кінноту та гармати, які повільно рухалися до потоку з височини над його берегами; але моє око водночас помітило найстрашнішу на вигляд масу полірованих шоломів, увінчаних міддю, прямо над вершиною пагорба ліворуч від нас, на іншому березі річки. Крізь скло можна було чітко побачити, що це була російська піхота, але я вірю, що бравий старий генерал тоді вважав, що це була кавалерія, і що подібна помилка призвела до серйозної помилки пізніше того ж дня, яка позбавила Легку дивізію частини її полкової сили та витратила її на «підготовку прийняти» уявну «кінноту». Сер Джордж виглядав сповненим боротьби, гладко виголеним, акуратним і компактним; Я не міг не думати, але в його привітанні до мене було трохи приємної злоби. Проїжджаючи повз, він сказав у дуже жвавій манері Гайд-парку: «День чудовий, містере Рассел». У цю мить усе наше світло було майже закрите хмарами чорного диму з палаючого села праворуч від нас, а передня частина російської лінії над нами вибухнула вулканом полум’я та білого диму — гуркіт артилерії став жахливим — ми чули важкий порив пострілу, ті жахливі звалища під землю і стукіт дерев, крізь які воно продиралося з нестримною люттю й силою; зі стін вилітали осколки й каміння. Це було досить провокаційно, коли мені так холоднокровно розповідали, що серед таких обставин був дуже гарний день; але в ту саму мить людям, які були поруч з нами, було наказано наступати, і вони швидко зробили це у відкритій лінії до стін, що обмежували виноградники перед нами. Оскільки в мене не було бажання вести моїх старих друзів із Легкої дивізії, я поїхав праворуч, щоб, якщо це можливо, приєднатися до сера Де Лейсі Еванса; І коли я вийшов на дорогу, я побачив посох лорда Реглана, що їхав до річки, і постріл пролетів близько до мене, один із яких справді вбив одного з двох оркестрів, які несли носилки біля мене, після того, як пролетів над головою мого коня. Воно відбило його обличчя, і він упав мертвий — жахливе видовище. Батареї G і B другої дивізії були розслаблені попереду і вели вогонь по росіянам з великою стійкістю; і час від часу ракета з вогняним хвостом і величезною хвилястою гривою білого диму з пронизливим криком кидалася на масивні батареї ворога. Переді мною все було димом — наші лежали нерухомо; але стрільці, очолювані майором Норкоттом, помітно верхи на вороному коні, відганяли ворожих снайперів із хоробрістю сигналу та очищали сади та виноградники на нашому фронті пошуковим вогнем. Коли я дістався до того місця, де востаннє бачив сера де Лейсі Еванса, його ніде не було, бо, як я потім почув, він їхав зі своїм посохом близько до річки біля палаючого села. Моє становище ставало незручним. Далеко в тилу був багаж, з якого нічого не було видно; але там, де я був розміщений, було дуже відкрито. Над моєю головою розірвався снаряд, і один із осколків зі злим гуркотом прорвався повз моє обличчя й повалив землю під ноги мого бідного поні. Поруч і переді мною стояв досить непоганий кам’яний будинок, одноповерховий, з великим подвір’ям, у якому було кілька стогів сіна, які ще не загорілися. Я в'їхав у цей двір, прив'язав свого поні до мотузки, яка прив'язувала один із риків, і ввійшов до будинку, який був заповнений уламками меблів, рваним папером, книгами, пір'ям і підкладкою для подушок, і влаштувався біля вікна, з якого було видно, як російські артилеристи обслуговують свої гармати; їхні фігури, тепер чітко виявлені на схилі пагорба, і знову загублені у вируванні диму. Я думав, який жахливий це був польовий день, і боровся з неспокійним бажанням потрапити на фронт, коли прямо наді мною пролунав жахливий гуркіт, ніби грім прогримів над моєю головою, і в ту ж мить мене вдарило й засипало уламками черепиці, розчину й каміння, вікно, з якого я дивився, розлетілося на шматки, частини даху впали, і кімната була розбита. наповнений димом.