Частина 8

успішний. Чоловіки не тільки заплуталися в річці, зупинившись, щоб випити, як я розповідав, але й розладнали свої ряди, нападаючи на виноград у виноградниках на своєму шляху. Позаду роботи, на підйомі, російський полк вів найнищівніший вогонь по нашому наступу; польові фігури на фланзі також безупинно грали на них. Кожен крок, який вони просували, був позначений рядами вбитих або поранених. 7-й стрілецький полк, розбитий штормом винограду, хитаючись туди-сюди, як якийсь хоробрий корабель, що бореться з бурею, чиї вітрила зникли, чиї щогли перекидаються, а фальшборти розбиті на шматки, але який все ще тримається на своєму відчайдушному шляху, підштовхуваний незгасним вогнем, за кілька секунд втратив третину своїх людей. На чолі зі «Олд Йа» все ще тривало — колір втрачений на час, їхні офіцери впали, їхні файли швидко падали — вони закрилися, і все ще з поглядом, який ніколи не відривався від ворога, тиснули йому назустріч. Проте 23-й полк, якщо це було можливо, був більше підданий тому смертоносному граду. Менш ніж за дві хвилини від моменту, коли вони увінчали банк, і до моменту, коли вони наблизилися до батареї, буря побила дванадцятьох їхніх офіцерів, з яких вісім ніколи більше не піднімалися. Зменшені вдвічі, хоробрі загони з невгасаючим серцем прагнули досягти своїх жахливих ворогів. 19-й марширував аж до жерла ревучих гармат, які безперервно відкривалися й змітали їхні ряди; 33-й, який з найбільшою сміливістю просувався по пересіченій місцевості до флангу епола, де він був підданий величезному вогню та великим втратам від гармат і стрілецької зброї з пагорба вгорі, на мить був зупинений нещадним заливом цього залізного дощу. У їхнього генерала під час цієї жахливої ​​кризи, здавалося, була лише одна ідея — правильна чи неправильна, вона полягала в тому, щоб вдарити їх по батареї в самі зуби її гарячих і вогняних щелеп. Коли він їхав попереду, кричачи та підбадьорюючи своїх людей, його кінь упав і полетів у хмарі пилу. Невдовзі він піднявся й гукнув: «Зі мною все гаразд. Двадцять третє, переконайтеся, що я запам’ятаю цей день». Це справді був день, який запам’ятався кожному. Генерал Кодрінгтон у найвідважнішій манері їхав попереду своєї бригади та в’їхав на коні прямо на роботу, ніби показуючи своїм людям, що боятися нічого; бо до цього часу ворог, наляканий швидким, хоча і бурхливим просуванням бригади, відходив від флангів батареї і помітно коливався в їхньому центрі. Піхота за бруствером відходила на пагорб. Росіяни були у великому занепокоєнні та збентеженні. Вони підняли свої гармати, які були під загрозою відходу піхоти з флангів еполена, і відступили до своїх резервів, які були розміщені на висоті в тилу. У цьому зворотному русі їхня артилерія потрапила в колони піхоти і посилила нерегулярний характер їхнього відступу; але вони все ще продовжували стріляти, і їх було принаймні в три рази більше, ніж людей Легкої дивізії, які їх атакували. Коли сер Джордж Браун спустився, стрілець на ім’я Г’ю Ханнан допоміг йому сісти на коня, і коли вони стояли під смертоносним вогнем, віддав честь, коли брехня сів на своє місце, і сказав: