Частина 7

План атаки вже описано, як і обставини нашого раннього маршу. Просуваючись вперед, ми дуже чітко бачили ворога — їхні сірі маси, схожі на шматки лісу на схилах пагорбів. Яри ​​іноді затримували їх, але все ж ми могли бачити, що в радіусі милі від морського узбережжя, ліворуч від татарського села, до якого ми просувалися, стояла сильна піхота, і час від часу, коли росіянин робив останню позицію назустріч нашому наступу, сонячні промені яскраво спалахували ромбовидними вістрями з яскравої сталі. Лінія річки нижче височини, яку вони займали, була позначена плямами найбагатшої зелені та поясами чудових фруктових дерев і виноградники. Альма — це маленький звивистий струмок, який прокладає собі шлях крізь червоний глинистий ґрунт, поглиблюючи своє русло, просуваючись у бік моря, і який осушує степові землі на своєму правому березі, утворюючи часом калюжі та вири, надто глибокі, щоб їх перебрати, хоча зазвичай його можуть перетинати кулики, які не бояться промочити собі коліна. Високі береги, утворені дією потоку, прорізаючи багатий ґрунт, змінюються від правого боку до лівого, залежно від течії потоку — відповідний берег на протилежному боці зазвичай має схил, більш-менш крутий, оскільки берег високий. Перепад від e(\ge до води також коливається від двох до шести-восьми футів. Уздовж правого або північного берега Альми є кілька татарських будинків, іноді численні та досить близько, щоб утворити скупчення осель, які заслуговують на назву хутора, часом розкиданих широко посеред невеликих виноградників, оточених стінами з тину та каменю трьох футів заввишки. Міст, через який проходить поштова дорога з Булянак до Севастополя пролягає неподалік від одного з таких хуторів — села, власне, з півсотні хат. До цього села з півночі веде дорога, яка петляє майже рівною рівниною, аж до самого села, де земля прогинається, так що на відстані трьохсот ярдів чоловік на коні майже не може побачити верхівки ближчих і більш високих будинків і може лише з’ясувати розташування струмка за вербами та зеленню вздовж його берегів. На лівому чи південному боці Альми земля набуває зовсім іншого характеру — вона одразу піднімається від води крутими берегами до плато на вершині різної висоти та протяжності. Загальна поверхня де-не-де пронизана течією зимових потоків, які утворили невеликі яри, підпорядковані височини. Чудова гряда курганів і пагорбів різної висоти від 100 до 400 футів тягнеться вздовж течії Альми з лівого боку, набуваючи форми скель, коли наближається до моря, і підіймається пологим схилом трохи ліворуч від згаданого мною села, яке татарами називають і позначають на картах як Бурлюк. На початку ліворуч цей хребет відступає від течії річки на кілька сотень ярдів, ґрунт поступово спускається від берега до пагорбів і курганів, на які хребет розбитий. Потім він падає вниз під гострим кутом до свого колишнього русла, доки не занурюється у височину над річкою під селом. Тоді утворюється щось на зразок А, основою якого є річка, а сторонами — піднесена тераса хребта. Цією терасою, або послідовністю терас, керує висота в тилу, але вона відокремлена від правого лівого боку яром. Позначений глибокими перекатами в бік річки. Якщо читач поміститься на вершину Річмонд-Хілл, зменшить Темзу до розміру річки і уявити пагорб, позбавлений рослинності, він може скласти певне уявлення про позицію, яку займають росіяни, плани на лівому березі Темзи будуть трохи схожі на землю, по якій просувалися англійці та французи, захищаючи лише зелень. На схилі височини, праворуч від мосту, росіяни підкинули два еполи, озброєні 32-фунтовими батареями та 24-фунтовими гаубицями.