Незабаром за ними з’явилося могутнє стадо худоби, підкидаючи роги й ревучі, а безжалісні спахії підганяли їх по твердій гальці й кружляли навколо них, наче собаки погонів. Далі йшли французькі офіцери, які командували партією. За ними йшов рядок сільських возів, якими керували сумні* кіммерійці, які, здавалося, дуже прагнули вирватися з рук своїх арабів. Нарешті з'явилися, з усією серйозністю свого роду, кілька верблюдів, яких спахії були важко навантажені зерном. Такі роззії спричинили кількість зла, непропорційну будь-яким мізерним прибуткам, отриманим від пограбування цих бідних людей. Вони відлякали їх від наших ринків і, хоч на даний момент їм це вдалося, погрожували позбавити нас величезних запасів, які можна отримати завдяки їхній доброзичливості. Ображені турки спокійно сиділи у своєму добре впорядкованому таборі, задоволено живучи на мізерний пайок, який постачав їхній флот. Їхня зовнішність була дуже прийнятною для великого мусульманського населення, і вони дуже пишалися тим, що служили на рівних умовах зі своїми французькими та англійськими союзниками.
17-го висадка запасів продовжилась і була завершена, і намети були рознесені до різних підрозділів з великою працею великими партіями втоми. Облоговий поїзд все ще залишався на борту корабля, і його планувалося висадити в гирлі річки Бельбек, недалеко від Севастополя, оскільки ми не могли залишитися, щоб висадити його на берег у Старому форті. Козаки обступили наші застави, і небо вночі червоніло від відблисків їхніх гарищ. Татари сказали, що росіяни мають 15 000 чоловік, розміщених у закріпленому таборі на річці Альмі, приблизно за дванадцять миль, по дорозі на Севастополь. Загін 11-го гусарського полку, який вийшов на розвідку, був переслідуваний полком козаків, але в порядку відступив без втрат. Капітан Кресвелл, офіцер полку, який був великим улюбленцем своїх товаришів, помер від холери в маленькому селі, де розквартирував його військо.
О дванадцятій годині ночі проти понеділка, 18 вересня, лорд Реглан віддав наказ, щоб війська розбили намети на світанку, і щоб усі намети були відправлені на борт кораблів флоту. Пан де Базанкур стверджує, що французький маршал був готовий піти в похід 17-го і що він весь час сподівався це зробити, але англійці не були готові, оскільки мали величезну кількість перешкод. Далі він каже, що між генералами було домовлено відкласти марш до 11 ранку. 18 тижня, але ми знову затримали рух, коли прийшов час, і що маршал Сент-Арно написав лорду Реглану, щоб сказати, що він рушить без нього, якщо він не буде готовий наступного ранку.