Хоча, на перший погляд, ця сила здавалася непереборною, не можна було не помітити, що ворог мав великий флот у межах кількох годин плавання — що, використовуючи наших військових як транспорт, ми втрачали їхні послуги в разі морських дій — що наша армія багато страждала від хвороб і смертей, і що експедиція мала щось невизначене, якщо не зухвалість, у своєму характері — все, що було встановлено, це те, що ми мали спуститися на Качу, розбити росіян і взяти Севастополь.
Пишучи тоді, я сказав: «Я твердо переконаний, що терпіння людей вдома, які голодують і жадають новин про «падіння Севастополя», буде серйозно піддано випробуванню, і що ймовірність того, що випадки його захоплення будуть готові до Різдва для повторення в Естлі, є невеликими. Пізно, дуже пізно в цьому році для такої облоги, яка є перед нами, і я не буду здивований, якщо ми будемо змушені задовольнятися окупацією частини Криму, яка може стати основою більших і успішніших операцій наступного року».
Мало хто, крім наших генералів, адміралів і деяких старих офіцерів, багато ламали собі голову про ці речі, за винятком кількох горезвісних старих буркунів. Єдині люди, які були пригнічені або меланхолійні, були ті, хто був змушений залишитися. Такі величезні споруди, які були створені у Варні для використання нашої армії, не можна було розбити, не залишивши багато фрагментів, і за цими фрагментами слід спостерігати. Крім того, у госпіталях перебували бідні інваліди, офіцери й люди, які завідували ними та різними полковими запасами, складами, комісаріатським постачанням, комісарами.
самі саріатські офіцери — власне, охоронці уламків, які залишає після себе армія, всі меланхолійно нарікаючи на свою тяжку долю. Дехто з офіцерів, яким випала жереб залишитися, докладав найбільших зусиль, щоб уникнути такого великого лиха.
В останню мить чимало зболілих сердець порадував наказ зі штабу. Жінкам з кількох полків, які сумно йшли слідом за своїми чоловіками на берег і роздирали повітря своїм голосінням, почувши, що їх збираються розлучити з тими, з ким вони мали спільні нестатки та чуму, дозволили вийти на борт. Було виявлено, що не було забезпечено їхнє проживання чи годування. Табір жінок! — сама ідея була смішною і жахливою; і тому, оскільки їх не можна було залишити позаду, британські Андромські болі були вимушено відправлені на борт транспортів і повернуті до своїх Гекторів.