<c Я бачу більше, ніж просто гарантії успіху; Я бачу там сам успіх. Генерали, начальники корпусів, офіцери всіх збройних сил, ви будете ділитися, і ви передасте в руки своїх солдатів довіру, якою сповнена моя. Незабаром ми разом будемо вітати три об'єднані прапори, що майорять на валах Севастополя, нашим національним кличем «Хай живе імператор!»
"Au Quartier-general de Varna, Aout 25, 1854.
(Підпис) «Марешаль де Фрос, головнокомандувач 1-ї Східної армії,
«А. СЕН АРНО».
На відміну від вищезазначеного наказу, лорд Реглан видав меморандум, у якому вимагав «містера генерал-комісаря Філдера вжити заходів, щоб гарантувати, що всі війська будуть забезпечені пайком носія на наступні кілька днів». Це нагадало батут звернення шотландського полковника до своїх людей перед пірамідами порівняно з пишним закликом Наполеона.
Легка дивізія почала свій марш з Монастіра до Варни о п'ятій годині ранку в середу, 23 числа. Чоловіки були в піднесеному настрої під час маршу і співали пісень по дорозі; їхні зграї везли мули та коні. Вони прибули в Юрсакова, в десяти милях від Монастіра, поблизу старого табору дивізії сера де Лейсі Еванса, який уже вирушив до Варни, о першій годині дня і розбили там свій табір. Неділя була днем відпочинку, і багато чоловіків скористалися наданою їм можливістю прийняти Таїнство. Через долину Девно, «Долину смерті», чоловіки йшли в скорботному мовчанні, бо це було місце, де вони залишили стільки своїх товаришів і де вони так багато страждали. Повітря було забруднене трупами мертвих коней; і коли деякі офіцери проїжджали біля місць поховання бідолах дивізії, які померли від холери, вони з жахом виявили, що трупи були викопані, найімовірніше, болгарами, заради ковдр, у яких вони були поховані, і були залишені напівприкритими як здобич для собак і грифів. У понеділок бригада знову просунулася вперед і досягла Карагуела, семи миль від Варни. Усі інші дивізії одночасно почали рухатися до Варни і готувалися до посадки так швидко, як їх можна було відправити з околиць міста. Велику увагу було приділено тому, щоб звести до мінімуму багаж і перешкоди армії. До кожного полку дозволялося лише п'ять коней; і оскільки в кожного офіцера був принаймні один — у одних було двоє, а в інших — троє, — з кожного полку було близько тридцяти п’яти чи сорока коней, тож парк, утворений біля Варни для покинутих, складався з 4000 державних тварин і 1200 офіцерських коней.