Частина 4

Щодня ми втрачали по п’ятнадцять-шістнадцять чоловік. Деякі люди казали, що ми розбили наші табори надто близько; але підрозділ сера Джорджа Брауна охоплював майже вдвічі більший простір, який займав би табір римського легіону, що складався з майже такої ж кількості людей, і все ж в історії немає відомостей про будь-яку з цих табірних епідемій у Галлії, чи Фракії, чи Паннонії, чи в будь-якому з постійних таборів римлян, і ми повинні вірити, що холера та її споріднені шкідники виникають через деяку комбінацію атмосферні та фізичні умови, яких не було раніше. Поведінка багатьох чоловіків, французів і англійців, здавалося, характеризувалася безрозсудністю, що межувала з божевіллям. Їх можна було побачити п’яними, що лежать у будках або в канавах на узбіччях доріг, під палючими променями сонця, вкриті зграями мух. Їх можна було побачити в дурній тверезості, як серйозно зрізали шкірку з огірків величезних розмірів, до шести-восьми, і їли смертоносні циліндри один за одним, поки більше не залишалося місця — весь час сиділи групами на полях або на прапорцях біля магазинів на відкритих вулицях і виглядали так, ніби вони вважали, що вживають суворих санітарних заходів заради свого здоров’я.; або часто троє чи четверо з них укладали щасливу угоду з греком за великий кошик абрикосів («убий Джонса»), червоних гарбузів, кавунів, дерев’яних груш, зелені та слив, а потім усамітнювалися в тіні дерева, де вони ділили та їли смачну їжу, доки не залишалося нічого, крім шкірки, шкірки та кісточок. Потім вони розбавляли фруктову масу ракією або персиковим бренді і намагалися додому або спати, як могли. Одного разу я побачив зуава та величезного гренадера, що хиталися вулицею, обійнявши руки, кожен був буквально навантажений величезними гарбузами та огірками, а в перервах між співом — бо один кричав «Ура, бо3Ц, ура» з нерегулярними судомами, а інший наспівував якусь любовну пісеньку дуже сльозливого характеру — вони годували один одного огірки. Один узяв шматочок і передав своєму другові, а той зробив те саме, і вони продовжували свій амфібейський бенкет, аж поки англієць не послизнувся на камені й не спустився в багнюку, принісши за собою товариша — гарбузи, огірки та все інше. Француз жваво відключився; але гренадир відразу ж зохотився заснути, незважаючи на благання свого супутника. Потягнувши за ним голову, ноги, руки й плечі, зуав виявив, що не може справити враження на нерухому масу свого друга, і, дивлячись на нього якомога трагічнішим чином, стиснув руки й вигукнув: «Tu es la, done, mon ami, mon cher Jeeon / Eh lien, je me couclierai avec toi;" і, спокійно поклавши собі на подушку пару огірків, ліг і невдовзі хропів у жолобі в унісон зі своїм союзником. Турецькі солдати так само недбало ставилися до своєї дієти та життя. Справді, не дивно, що холера буяла й жирувала серед нас.