Частина 4

Втрати французів від холери були жахливими. Лікарня мала раніше використовувався як турецький барак. Це була величезна чотирикутна будівля, як казарми в Скутарі, з внутрішнім двором у центрі. Сторони площі були приблизно 150 футів у довжину, і кожна з них містила три поверхи, що складалися з просторих коридорів, з численними кімнатами непоганої висоти та гарних пропорцій. Приблизно одна третина будівлі була зарезервована для нашого використання; решта була окупована французами. Будівля, хоч і не дуже стара, ще була далека від капітального ремонту. Вікна були вибиті, стіни частково потріскані та хиткі, а підлога зплідніла та прогнила. Як і в усіх місцях, які колись заселяли турецькі солдати, запах від будівель був огидним. Чоловіки, яких відправляли туди з лихоманкою та іншими розладами, часто зазнавали нападів холери в її найгіршій формі і помирали з надзвичайною швидкістю, незважаючи на все, що можна було зробити, щоб їх врятувати. Однієї пам’ятної ночі я відвідав лікарню в пошуках медичної допомоги для мого друга Діксона, якого раптово охопила холера. Ніколи не забуду вигляду цього місця — біля стіни стояв довгий потяг із тридцяти п’яти возів, наповнених хворими. У кожній було по три-чотири чоловіки. Це були солдати, яких прислали з таборів і чекали, поки для них знайдеться місце; інші сиділи на узбіччі, і місячні промені яскраво спалахували на їхніх нагромаджених руках. Всі мовчали; тишу, що панувала, порушували лише стогони й крики стражденних у возах. Помітивши багато порожніх арабас, які чекали на площі, я запитав су-офіцера, що їм потрібно. Його відповідь, похмура й коротка, була: «Pour les wiorts».