вважаючи гіаурів неприємними демонами, чиєю надприродною енергією вони повинні були збуджувати та турбувати як покарання за свої гріхи. Здавалося б, справді, дуже важко переформувати цей мінливий, дифузний натовп червоних халатів у стійкі колони, які раніше так жорстко стояли вздовж брезентових стін, тепер розвіваючись у пилу або безпорадно упаковані в тюки. Проте їхня праця була вирішальною, і приблизно за півгодини вони повністю змінили цю сцену й не залишили після себе нічого, крім голих кіл запеченої землі, що позначали місця, де стояли намети, почорніле місце, де колись палали вогнища, палиці для прив’язування та цікаві уламки джемів, консервованих ящиків для м’яса, пляшок, ящиків для цукерок, розбитих банок із сардинами. дельф, кістки птиці та шинки, горщики з поматумом та люльки для тютюну.
Кілька командних слів, що пронеслися крізь натруджений натовп — кілька звуків горна — і полки зібралися разом, стійкі й тверді, з довгими рядами возів із биками та буйволами, вишикуваних між ними, і розпочали свій марш піщаними схилами, що вели до моря. Там лежав флот транспортів, стояв на якорі з супроводжуваними пароплавами довгими чергами, якомога ближче до берега, наскільки вони могли безпечно підійти. Везувій, паровий шлюп, командир Пауелл, військові кораблі Сімум і Мегкера (гвинтові пароплави), надіслані на своїх човнах, щоб допомогти торговцям і пароплавам посадити людей і багаж, і адмірал Боксер, якому допомагали капітан Крісті, командир Пауелл і лейтенант Бандл, Р.Н., керували організацією сховавши та піднявши на борт невелику армію, яка складалася приблизно з 6500 чоловік. Ранок був гарний, але жаркий. Чоловіки були в чудовому настрої, і коли вони марширували курною рівниною до місць висадки, їх вітали неодноразовими радісними вигуками полків іншої дивізії. Порядок і регулярність, з якими їх садили на борт човнів, а також безпека і швидкість, з якою їх посадили на борт — багаж, коней, жінок і запаси — були заслугою влади, а також дисципліни й порядку самих людей, як офіцерів, так і рядових.