Люди були настільки сором'язливі, що з ними неможливо було налагодити дружні стосунки. Жителі болгарського села Аладин, що неподалік від табору на березі озера, взагалі покинули свої будинки. Із 350 чи 400 людей, які були там на момент нашого прибуття, не залишилося жодної живої істоти. Їхні будинки були залишені навстіж, і все, що залишилося з їх домашнього майна, яке вони не могли забрати, і кілька півнів і курей, яких неможливо було зловити. Загалом причиною цього відходу було насильство кількох хуліганів у двох чи трьох випадках у поєднанні з безпідставним побоюванням подальших безчинств — інші казали, що це тому, що ми заснували там свої бійні. Звичайно, запах був огидний. Незабаром після мого приїзду в таборі почалася діарея, яка продовжувала переслідувати нас усіх протягом літа. Велику частину цього зростання захворювань слід пояснити вживанням місцевого червоного вина, яке продається в їдальнях табору; але, оскільки чоловіки не могли дістати нічого іншого, вони подумали, що це краще пити, ніж вода в цьому місці. Були гучні скарги від офіцерів і людей з цієї партії, і особливо через швейцара та пива, яким їм пообіцяли не дати; і провину було покладено, як зрозуміло, на плечі сера Джорджа Брауна. Поки люди легкої дивізії лежали поза Варною, вони були забезпечені носіями; але, рухаючись далі, вони були позбавлені його, і причини, наведені для позбавлення, були різними, але результат був очевидним. Чоловіки чули, що солдати інших дивізій під Варною одержували по півлітра портера на день, і що вони повинні бути незадоволені цією відмінністю, не дивно. Розлив доброго портера з термометром на 93° або 95° в тіні був би розкішшю, яку «спрагла душа» в Лондоні ніколи не могла б зрозуміти. Було очевидно, що чоловікам слід було дати якийсь корисний напій, щоб захистити їх від нападів хвороби в кліматі, де була така сильна спека, а постачання чистої води було недостатнім. Багато офіцерів приїхали верхи до Варни, купили сіль, тютюн, чай і спиртні напої і вивезли це в сідельних мішках, щоб безкоштовно або за собівартість роздати своїм людям. Це було величезним благом, особливо тому, що чоловікам, крім слуг у відпустці, не дозволялося йти до Варни. Було відправлено невеликий запас консервованої картоплі, але він скоро вичерпався.
Пробувши кілька днів в Аладині, я поїхав до Варни і був вражений змінами, яких зазнало це місце. Старі глухі бічні стіни були зламані, і відкрилися магазини, в яких можна було придбати не тільки предмети першої необхідності, але навіть предмети розкоші;