У сутінках грали наші оркестри, і гори Мореї, вперше відтоді як вони піднялися з моря, лунали звуки «Боже, бережи королеву». Наші вокалісти зібралися й заспівали веселі чи бадьорі хори, і ніч пройшла приємно на гладкій воді на рівному кілі. Люди розпалили багаття на пагорбах, але вогні незабаром згасли. У вівторок о шостій годині ранку «Золоте руно» покинуло затоку Ватика й о 10:45 минуло Поуло-Белло. Грецький берег, що тягнеться ліворуч, показувався скелястими масивами гір, увінчаних сніговими вершинами, і час від часу виднілися міста — скупчення білих цяток на темно-фіолетових пагорбах; і перед вечором корабель, безпечно пройшовши всі жахи Егейського моря та його островів, попрямував до входу в Дарданелли. Однак о другій годині ночі в середу вранці він знову почав люто дути, вітер здійнявся так, ніби «iEolus щойно відкрився і взяв свіжі руки за міхи», якщо використовувати морське порівняння. Проте за кілька годин вітерець упав з тією ж швидкістю, з якою піднявся. Гладке море вітало корабель, який пропливав біля Мітілени. Ліворуч був вхід до Афінської затоки — зліва від нас була Евбея — перед нами був Тенедос — справа здіймалися снігові височини гори Іда — і Троада (жахливо й непробачно схожа на «Бог Аллена!») простягалася своїми коричневими складками, усіяна рідкісними курганами, від моря до гірського схилу на кілька ліг. Між нами та призахідним сонцем стояв Афон (як кажуть, на відстані дев’яноста миль) — піраміда пурпурової хмари, залитої золотим світлом; і фрегат «Леандр» показав свій номер і відразу пішов у самі води, що лежали між Сестосом і Абідосом, повз тінь гігантської гори, що простягалася на нашій лівій балці. Коли судно увійшло в ворота Дарданелл і стрімко помчало між його темними берегами, вартові на фортах і вздовж хребтів голосно кинули виклик — кричали один одному, щоб вони були напоготові — оркестр стрілецьких стрільців увесь час грав останні модні польки або знайомив скелі з «Правлюй Британією» та * «Боже, бережи королеву».
О 21.30 наш корабель пройшов повз замки Дарданелл. Її не зупиняли й не стріляли, але вартові жахливо верещали й горіли вогниками, і, здавалося, виконували конвульсивні паси від страху чи відваги на скелях. Єдиною відповіддю був спокійний звук другого посту на хортах — уперше звук англійських легких піхотних труб порушив тишу тих античних берегів*.
* Це факт, що свого часу турки активно займалися зміцненням батарей біля входу в Дарданелли, щоб запобігти входу флоту А/л без їхньої згоди.