Частина 1

Удень наступного ранку Еальконеро був на півночі, а Майло — на півдні. Хмари були чорні й низькі, море біле й високе, а стик між ними на далекому обрії мав розривчастий і безладний характер. Хороший пароплав пробіг тридцять миль з підвітряного боку від свого курсу, не зробивши жодного кроку вперед. Сірі острівці з піною, що летить над ними, лежали навколо, нечітко проглядаючись крізь рушійну пару з Егейського моря. До недовіри до лоцмана додався страх перед аварією, тож штурвал було піднято, і о 6.30 ми вирушили на корабель у важке хвилювання. У нашому портовому кварталі бачили гвинтовий пароплав, який пірнав у бурхливе море, і ми зробили його мисом Доброї Надії. Вона наслідувала наш приклад. Буря посилювалася до 8 години ранку; моряки вважали його заслуженим називати «бурховим, з сильними шквалами». Сильне хвилювання на нашому правому борту, коли ми наближалися до Малеї, спричинило сильне перекочування корабля; чоловіки могли триматися лише міцною хваткою, і вони та їхні офіцери були добряче промочені великими незграбними водянами, які кидалися через фальшборти. О 15.30 судно кинуло якір у затоці Ятіка, на відстані двадцяти сажнів. Близько до берега стояв французький пароплав і бриг. Ми підбадьорювали їх бурхливо, але чоловіки нас не чули. Через деякий час мис Доброї Надії і французький гвинтовий пароплав також підійшли до нас і стали на якір біля нас. Ця маленька флотилія стривожила мешканців, бо ті кілька, хто ловив рибу на човнах, втекли до берега, і ми побачили велике кипіння в далекому селі. Без сумніву, поява в бухті сили з триколором і юніон-джеком налякала людей. Було видно, як вони бігають уздовж берега туди-сюди, як мурахи, коли їхнє гніздо ворушиться.