Частина 1

З 10 години до 15.30 год. корабель пройшов по діаметру півколо між двома мисами, які позначають південні кінці Греції. Мис Малеа, або Св. Анджело, — це ще один крутий, гористий і безлюдний мис, як мис Матапан, і не такий цивілізований на вигляд, бо біля нього не видно сіл. Проте в отворі на його південно-східній стороні мешкає грецький відлюдник, який, мабуть, має величезні можливості для вдосконалення свого розуму, якщо Циммерман взагалі заслуговує довіри. Він не дуже втрачений для покликів природи, і має велику ніжність до корабельного печива. Як правило, він піднімає невеликий прапор, коли поруч проходить судно, і часто отримує задоволення від запасу хард-бейку. Якби ми хотіли поласувати його розкошами, ми не змогли б цього зробити, бо вітер з цього кута люто кинувся на нас, і щойно ми обігнули його, ми побачили, як море розбивається на гребені піни, що вилітають прямо з наших носів. Старі моряки не були без гарантій, коли радили «тому, хто подвоїв мис Малеа, забути свій дім». Ми потрапили прямо в Етесійський вітер — один із тих жорстоких Левантів, про які ми вчилися. кажуть, це мав би бути Євроклідон, який привіз Святого Павла на Мальту. Захищене нами на схід скупченнями маленьких островів, море піднялося й плутаними клинами котилося до корабля. Вона поводилася благородно, але з невеликою допоміжною паровою потужністю ледве могла втриматися. Нас відігнало на підвітряний бік, і ми не дуже просувалися. Пориви шалено обрушувалися між усілякими класичними островами, які ми не могли розрізнити, бо наш мальтійський пілот злякався і відкрив важливу таємницю, що він не відрізняв один із них від іншого. Люди добре витримали свій євроклідон і наслідували поведінку корабля. Ніч настала на нас, трудячись у чорних хвилюючих морях, розбиваючи їх білими бризками й тікаючи в небезпечні невідомі місця. Пройшло без пісні, темно і незатишно: багато страждань було в герметично закритих камерах, в яких «відпочивали» наші офіцери і ремствували на долю.