Цього і наступного дня був зустрічний вітер. Ніякої землі не з’явилося, і єдиним об’єктом, який можна було побачити, був французький колісний пароплав із військами на борту та транспортом на буксирі, який, як припускали, був одним із тих, що залишили Мальту кілька днів тому. Після обіду, коли оркестр припинив грати, сапери зібралися на квартердеку й чудово заспівали глей, тоді як у «Райфлз» була добірна група вокальних виконавців власних комічних і сентиментальних пісень. Деякі з них, якщо говорити про експедицію, були досить важкими для гвардійців та їхніх ведмежих шкур. Удень берег було видно 1 ст. Е. — важка хмароподібна лінія, що лежить на сірій воді. Це була Морея — стара земля мессенців. Якби він не сильно змінився, то дивовижно, як він міг привабити спартанців. Більш безплідного на вигляд узбережжя не варто бажати бачити. Це як частина західного узбережжя Сазерленда взимку. Гори — холодні, кам’янисті, безплідні хребти — завершуються засніженими вершинами, а численні села з білими хатинами чи будинками, що всіяно схилами до моря, не позбавляли цього місця дикої примітивності, яка мало поєднувалася з його давньою славою. Близько 9.40 ранку ми пройшли мис Матапан, який зосередив у собі всю грубуватість навколишнього узбережжя. Ми проходили між Мореєю та Серіго. Не можна було не дивуватися, що на землі могло спонукати Єнус вибрати такий жалюгідний камінь для свого острівного будинку. Справді, поетам є за що відповісти. Не найсміливіший наважився б впадати в екстаз від земної пристані Єнуса, якби одного разу побачив її. Справа в тому, що це місце схоже на око Ірландії, витягнуте та розширене. Хоча репутація мису не була підтримана нашим знищенням, море виявило всіляку схильність до неприємностей, і вітер почав здійматися.
Після сніданку був проведений збір людей, і капітан прочитав молитви. Коли молитви закінчилися, ми отримали доказ того, що греки були цілком праві щодо погоди. Навіть сміливіші човнярі, ніж стародавні, могли побоюватися сильних шквалів біля цих засніжених мисів, які давали погане уявлення про сонячну Грецію ранньою весною. Їхні автори представляли подорож навколо мисів Матапан і Малеа як небезпечну; і, якби найкращу з трієр підхопив вітерець, з яким зіткнулося поблизу Золоте руно, екіпаж ніколи б не потурбувався повісити вотивну табличку своєму божеству-охоронцю.