dj у частих могилах і шукав безрадісного притулку на пагорбах Балаклави. Вони воювали, хворіли і вмирали, поки та горда бригада майже не припинила існування.
Рій червоних мундирів, який після дня маршу, хвилювання, прощань і радісних вигуків гудів над Оріноко, Дж. Ріпоном, Маніллою, у Саутгемптонських доках, нарешті був укритий у гамаках чи ковдрах, а судна тихо пливли у водах Солента. Чотирнадцять дюймів — це надбавка для військовослужбовців, але вісімнадцять дюймів дозволено для гвардійців. Наступного ранку, 23 лютого, пароплави зважили й відпливли. О сьомій годині ранку Ріпон вийшов з місця, а за ним — Манілья та Оріноко. Незабаром вони грали в боулінг разом зі свіжим N.W. вітерець в каналі.
Добра домашня яловичина, морський пудинг і чудовий хліб з гороховим супом щодругого дня сформували суттєвий опір найкращим апетитам. Раз на день кожному чоловікові давали половину рому на дві води. У перший день Том Фаєрлок був надто ліберальним до свого брата Джека Тара. Наступного разу грандіозний сержант-майор гренадерів очолив грог-чан і віддав наказ: «Чоловіки служать — два кроки вперед і ковтайте!» Чоловіки не були непідпорядкованими.
Другого дня тривале хвилювання Біскайї почало впливати на гвардійців. Фігурні голови кораблів глибоко занурювалися, а голови солдатів зневірено звисали над планширем, форточкою, опорою та опорою, а їхні тіла хиталися туди-сюди. Вночі вони освітлювали Тіп, і коли о дев’ятій годині пролунав горн, майже всі змогли заповзти в свої гамаки спати. У суботу швидкість суден була збільшена з дев'яти з половиною до десяти вузлів на годину; а маленьку Маніллу залишили великі пароплави з гребними колесами далеко. У неділю всі чоловіки видужали; і коли о пів на одинадцяту корабельна компанія та війська були зібрані для молитви, вони виглядали настільки свіжими, наскільки можна було очікувати за цих обставин; — власне, з наближенням дня вони пожвавилися, і відчуття радості, коли вони звільнилися з лап ворога, було настільки сильним, що у відповідь на кричущу вимогу «тричі ура за веселого старого кита!» вони підбадьорювали дідуся, який дмухнув поруч.