Держави тепер мають право захищати християнських підданих Порти; і пропорційно зростанню інтелекту, багатства та чисельності останніх влада Османлів над Європою послабиться. Хворий ще не помер, але його спадкоємці та адміністратори підраховують свою частку його мирських благ і готуються до судового процесу, який повинен відбутися після його смерті. Якими б не були міркування та претензії, які спонукали наших державних діячів, народ Англії з чесністю намірів і простодушністю серця вступив у конфлікт з єдиною метою — відвернути удар, нанесений старому другу. Цій меті вони присвятили свій скарб і заради цього вільно пролили свою кров.
Усвідомлюючи свою цілісність, нація розпочала війну з таким же духом і енергією, як і продовжувала її зі спокійною рішучістю та мужньою самовпевненістю. Їхні правителі були піднесені народною хвилею і понесені далі, ніж вони перераховували. Корабель держави було майже розбито на шматки великою хвилею, і наші роз’єднані батальйони, збиті разом і названі армією, раптово поринули в реалії війни. Але британський солдат готовий зустріти смертельних ворогів. Чого він не може протистояти, так це жорстоких ударів нехтування та поганого управління. У хвилюванні, викликаному звісткою про перемогу, серце нації майже застигло від гіркого крику горя з висот Севастополя. Потім пішли розповіді про жахи, які оживили спогади про найганебніші епізоди нашої військової історії. Люди, які пам’ятали Вальхерена, марно шукали паралелі з убогістю та смертністю нашої армії. Преса, вірна своїй місії, пролила повне світло на події, що відбувалися за три тисячі миль від наших берегів, і підтримувала націю своїми порадами. «Якби не англійська преса, — сказав австрійський офіцер високого рангу, — я не знаю, що сталося б з англійською армією. Міністри в парламенті заперечували, що вона постраждала, і тому парламент не допоміг би їй. Французькі газети представили це як страждання, але ні надії*, ні терпіння. Європа почула, що маршал Сен-Арно виграв Альму, і що англійці, підтримані французькими гарматами, пізно ввечері, ми повинні були знати тільки про Інкерман, як про перемогу, яку здобули французи на допомогу здивованим і збентеженим англійцям, і про штурм Севастополя як ганебний і невдалий, але ваша преса в тисячах перекладів розповідала нам правду по всій Європі і дозволяла нам оцінити вашу доблесть, вашу дисципліну, ваш ентузіазм, вашу мужність і терпіння і навчив нас відчувати, що навіть у нещасті англійська армія була шляхетною та чудовою».