Але бувають моменти, коли Віру потрібно постійно тримати в розтяжці, як це виявиться в моєму випадку. Мій негр був здоровим хлопцем, голим, як і народився, за винятком старого іржавого меча, прикріпленого до тіла шкіряним поясом. Невдовзі після того, як я сів верхи, Btruck відійшов від головної дороги в ліс, зрізаючи підлісок своїм мечем, щоб зробити прохід для себе та коня, але не підрізаючи достатньо високо для вершника, часто мені доводилося дуже швидко ухилятися, щоб не поділитися паштетом Авесалома. Він був похмурим хлопцем і не звертав уваги на мої скарги. Раптом у моїй пам’яті промайнуло, що хлопець веде мене в ліс, і, ймовірно, щоб убити, настільки підозріло все в його рухах.
Щоб бути готовим до гіршого, я тримав руку на своєму ножі, щоб бути готовим миттєво. Він знав, що я маю при собі золото, бо, поправляючи свій одяг, він це побачив. Проте мої побоювання виявилися марними; він вів мене кращою і коротшою дорогою. Невдовзі ми знову вийшли на шосе, піднялися на пагорб, і під нами була Віргінська затока з кількома тимчасовими хатинами та маленьким пароплавом, що лежав приблизно за милю від пристані. Перше, що я потрапив у місто, полягав у тому, щоб якнайкраще пройти до берега, роздягнутися, випрати свій одяг, добре його віджати й знову одягнути.
Тепер почався дощ, як лютий. Пройшовши невелику відстань, я зайшов у грубий будинок і отримав дозвіл увійти до кімнати, потім знову роздягнувся, омився з ніг до голови холодною водою, почав тертися грубим рушником, доки я не відчув сяйво в усьому тілі, одягнув мокрий одяг, купив трохи прохолоди, і пішов за натовпом до причалу, готовий сісти на пароплав. Багато з нашої групи ще не прибули, і я мав підстави побоюватися, що декого з них спіткала сумна доля. Здавалося, моїм бідам не буде кінця. Тут було двісті сімдесят осіб, яких можна було запхати на борт пароплава, якого не вистачило, щоб з комфортом розмістити п’ятдесят осіб.
Усіх нас мали везти на пароплав у жалюгідній копанці, яка називалася бунго. Нас до бунго теж треба нести на плечах негрів. Потрібно зовсім небагато, щоб перекинути одну з цих ванн. Можна пригадати, що лише через кілька років ми отримали розвідку про те, що один із них був переповнений пасажирами, і понад п’ятдесят людей потонуло, деякі з яких вдалося одужати лише через багато днів, маючи велику кількість золотого пилу навколо себе, який утримував їхні тіла. Опинившись на борту бунго, я відразу прийняв команду, наполягаючи на тому, щоб кожен сидів на дні. Незважаючи на мої зусилля, щоб запобігти нещасному випадку, здавалося, ніби вони вирішили в будь-якому випадку засмутити її, оскільки багато з них були нетверезі.