У такі дні багато людей, як молодих, так і старих, п’яніють, і на Веттіно, який тріскотів на свободу, завжди дивилися з деякою мірою виправдання. Цей звичай і подача грогу робітникам давно припинилися. Можна запитати, як ми з моїм товаришем-учнем містером Д. уникли загального розорення. Відповідаю, ми пообіцяли не скуштувати ні краплі хмільного напою під час нашого учнівства, і ніколи протягом життя, якщо побачимо синицю, щоб продовжити обітницю до цього часу. І мій господар, і господиня суворо дотримувалися суботи, і ні в якому разі не дозволяли учневі залишати себе в церкві, за винятком того, що щось дуже надзвичайне завадило йому піти. Я пам’ятаю, як однієї серпневої неділі, коли дзвонили перші дзвоники, я підійшов до верфі перед зборами, і було видно, що душа вже близько, бо вона вже потемніла.
Я також побачив, що поруч був сильний шквал, і коли почався дощ, я забрався під старий сарай, щоб сховатися. Щойно я увійшов, біля мене прогримів різкий грім, і проливний дощ пішов. У той же час бурхливий торнадо пронісся, ніби збирався нести все перед собою. Незадовго до торнадо я побачив великий вітрильник, який пропливав каналом біля пристані, де я стояв. Вона опустила грот, готова до шквалу, на палубі було троє чоловіків, і миттєво, щойно відчула силу вітру, перекинулася, обробила й пішла вниз. Миттєво стрибнувши на причал, я знайшов неподалік якогось чоловіка, подзвонив і розповів, що сталося.
Ми стрибнули в старе каное, наполовину наповнене водою, і провидіння знайшли поруч два весла. Чоловік виштовхнув каное, а я брав воду своїм недільним капелюхом. \\ Коли ми підійшли до затонулого човна, її щогли були приблизно на.шість футів над водою. Тоді троє чоловіків висадилися на берег у маленькому човні. Ми запитали їх, чи є ще хтось на борту, і зрозуміли, що вони відповіли «ні», дуло так сильно, що ми, ймовірно, не могли чітко почути; тоді як у цю ж мить у каді були живі душі. Вони зайшли, щоб уберегтися від дощу, перетягнули дверцята й закріпили їх.
Незважаючи на це, якби ми знали, що внизу хтось був, я міг би пірнути вниз і, можливо, врятувати їх. Але ледь ми підійшли до цього човна, як побачили за чверть милі від нас ще один човен, який перекинувся й потонув, із живими шведами, що трималися за щогли, і з усім, що вони могли взяти, жоден із них не вмів плавати. І коли ми підійшли до човна, закликав їх триматися і ні в якому разі не торкатися нашого каное; бо було певно, що якби вони взялись за наш планшир, то перекинули б нас, і тоді нам усім доведеться боротися разом. Ми поставили наш човен так, щоб тягнути їх через носову частину, по одному, доки всі не зайшли.