Потім вона спускалася вниз і відпочивала. Капітан зазвичай слідував і сідав біля неї, а іноді він обіймав її за шию, яку вона, звісно, негайно знімала. «І все ж, — продовжувала вона, — я дивилася на це як на батьківську свободу; ні на хвилину я не припускала, що він мав якісь неналежні наміри, але наступного разу, коли він проявить будь-яку свободу щодо мене, я, безперечно, обурюся». На цьому розмова закінчилася, тому що потрібно було потягнути за шльопанку, яка заважала конференції. І тепер виявилося, що одного дня капітан, коли курив внизу, коли міс Терстон шила, підійшов до неї й пустив їй дим у обличчя.
Вона докоряла йому за зухвалість не тільки за цей неджентльменський вчинок, але й за колишні спроби звільнитися, зовсім не личить капітану пасажирського судна, та ще й одруженому чоловікові. Капітан витлумачив це як образу і наказав їй зайти до її вітальні та не виходити без його дозволу. Вона деякий час була закрита в цю задушливу погоду і благала, щоб вона могла якось знайти свіже повітря. Капітан запитав мене, чи можна прорізати повітряний порт через борт корабля, не завдаючи шкоди кораблю. Я відповів так; і було наказано це зробити. я повісив; поверхню над четвертиною та проріжте отвір.
І оскільки це була навітряна сторона, коли вітерець потрапив у вітальню, вона притулила голову до порту й вигукнула: «О, як освіжає». Через отвір я сказав їй кілька слів. Капітан, почувши розмову, схилився над поруччям і каже: «Ну, тесляре, як ви з міс Терстон розберетеся?» «Першого класу, сер», — сказав 1. 11 Ну, давайте менше розмовляти, — я подивився на нього з обуреним поглядом. «Я буду говорити стільки, скільки мені заманеться, і ви можете допомогти собі якнайкраще». Він пішов, не відповівши ні слова, я продовжував виконувати свій обов’язок і закінчив свою роботу, і якщо колись існувала людина, яку я щиро зневажав, то це був цей.
Мій обов’язок сумлінно виконувався, а моя поведінка була такою, що не підлягала осуду. Ми наблизилися до призначеного порту, вирушили на острів Цейлон першого лютого, а мис Коморін — п’ятого. Наш султан, очевидно, почав каятися у своєму лиходійському поводженні з цими беззахисними людьми, або ж він лицемірно вдавав це, щоб уникнути покарання, на яке він так заслужив. Він звільнив міс Терстон, сказавши, що це було зроблено в нападі необдуманості, і він неправильно витлумачив її поведінку. Він також вибачився перед іншими, які, не бажаючи його образити, вільно пробачили все, що сталося. Тепер він був таким же підлабузничим, як і раніше, і ніщо не було достатньо хорошим для цих «леді та джентльменів». Десять днів ми долали узбережжя Малабару і впали на корабель із Лондона з палубою, навантаженою гончими.