Я почав повільно одужувати, але був настільки слабким, що минув деякий час, перш ніж я набрав достатньо сил, щоб ходити. Під час мого одужання я мав жагучий апетит, але не було чим його задовольнити, і коли я відновив достатньо сил, почав готуватися до будівництва великого човна, про який згадувалося раніше, оскільки я знав, що наше перебування у Вальпараїсо буде коротким і що човен має бути побудований протягом часу, який ми там залишаємося, чи то довгий, чи то короткий, я зробив усе можливе, щоб відновити своє здоров’я, багато вправлявся, вільно розтирався, або щіткою або шматком полотна, купаючись щоранку, завдяки чому я дуже швидко набрався сил і майже одужав до того, як ми прибули до Вальпараїсо.
Ми були відсутні приблизно вісім місяців, коли наш якір знову пустили біля старого форту у Вальпараїсо. Наш щасливий корабель тепер мав перетворитися на пекло. Щойно якір опустився, кошмар опинився на березі, готуючи провізію для судна. Віскі був першим товаром, який відправили на борт: потім з’явилася яловичина, овочі та хліб. Пайки віскі по півпінти на людину були негайно подані; це, разом із тим, що купили чоловіки з бомбових човнів, спричинило нічну сцену, яку неможливо описати. Я знав про все це ще до того, як ми прибули, і намагався застерегти тих, хто, як я знав, знову відступить, щойно це зрозуміє.
Серед них був мій друг, морський піхотинець, Вільям Nn, який перед восьмою годиною вечора був наосліп п’яний і сховався між дідьками. Крики та бійки тепер були нормою ночі, оскільки на кораблі майже не було тверезих людей. Старий воєначальник був п'яний серед інших, і до ранку двадцять три були в подвійних залізах за бій і зухвалість офіцерів. Я брав участь у метушні, щоб добре повечеряти, і думав, що я з’їв стільки, скільки мені зазвичай подають на трьох.