Кравці й продавці годинників йшли поруч; і всі, знаючи, що хлопці мають від трьохсот до чотирьохсот доларів за штуку, прийшли до них; були готові довірити їм будь-яку суму. Ніщо так не подобається таким морякам, як бажання довіряти їм; і що було дуже примітно, майже кожен із тих ховаючихся лубів, які сиділи в лікарні протягом усієї негоди й були настільки хворі, що їх неможливо було перевернути в гамаках без лома, були найжвавішими й крикливішими серед усього екіпажу; а з рештою всі були наосліп п'яні до ранку. Багато з цих хлопців купили гарні довгі пальта, панталони, нові капелюхи, годинники та денді чоботи; і все, щоб створити чудову установку для виходу на берег; за що, як згодом виявилося, з них стягнули сто доларів, і деякі з них одягли свою нову установку, щоб побачити, як вони виглядатимуть.
Один хлопець спробував би натягнути пару модних панталонів на пару товстих шухляд для ковдр і велику м’язисту ногу, яка, звісно, розірвала б їх, а потім вони розійшлися, і він повинен мати іншу пару, на яку з великими труднощами та за допомогою кравця вдалося влізти; тоді його ноги були схожі на добре набиті сосиски. Інший спробував би отримати вузьке пальто на спині, на пару широких плечей, коли, геть, спина, і ще двадцять доларів із кишені дурня, і таким чином ці сухопутні пірати зуміли пограбувати цю команду. Наступного ранку ці хлопці, які напередодні ввечері приміряли свій одяг і вважали, що не варто знову його знімати, бо наступного ранку вони, ймовірно, зійдуть на берег, показали дивовижний вигляд, їхній гарний одяг був укритий блювотою та піском від лежання на палубі; їхні нові бобри застрягли у формі трикутного капелюха, і багато з них зовсім хворіли від нічної розпусти, а по всій родовій палубі були розкидані залишки пудингів, напівобгризені курячі кістки, розбиті пляшки та всіляка гидота.
Корабель причалив до причалу вдень, і всім, у кого час закінчився, було дозволено йти, куди вони хотіли. Оскільки грошей на оплату корабля не було надано, майже всі зійшли на берег, залишивши лише близько дюжини, яким залишалося служити ще кілька тижнів; і серед них був старий хлопець на ім’я Том Сміт. Лейтенант наказав йому щось зробити, і Сміт, який був трохи роздратований, відмовився, сказавши: 11 мій час закінчився". Лейтенант збив його з ніг, а потім вдарив ногою по голові; і від одного удару носок його черевика вдарив йому під вухо, відірвавши його від його голови. Я бачив цей благородний вчинок і знаю джентльмена, який його виконав.