Джеймсу Андерсону відбили ліву ногу, і він помер, спонукаючи своїх товаришів до хороброї боротьби за свободу. Після заручин Бенджамін Гейзен, одягнувшись у чисту сорочку й куртку, звернувся до своїх одногрупників і сказав: їх він ніколи не міг підкоритися, щоб потрапити в полон до англійців, кинувся в море. Продовження експедиції капітана Портера в Південному морі. 19 листопада 1813 року капітан Портер формально отримав у володіння острів, який місцеві жителі називали Нуахіва, загалом відомий як острів сера Генрі Мартіна, але тепер називається острів Медісон. Він розташований між лат. 9° і 10° пд.ш. і в довж. 140° зх.д., від Грінвіча. Нижче наведено лист капітана Гембла до капітана.
Портер. Читач пам’ятає, що капітан Гембл був залишений капітаном Портером з кількома людьми, відповідальними за два чи три судна та деяке державне майно, коли він відплив з острова Медісон до Вальпараїсо перед своєю пам’ятною битвою в Ессексі. Наступний лист містить усі наступні випадки: Сін, Нью-Йорк, 30 серпня 1815 року. З жалем мушу повідомити вам, що фрегат не встиг відійти від Маркізьких островів, перш ніж ми виявили у тубільців вороже ставлення до нас, які за кілька днів стали настільки зухвалими, що я вважав це абсолютно необхідним не лише для безпеки кораблів і майна на березі, але й для наших особистих у безпеці, щоб висадити моїх людей і повернути силою зброї багато черепиці, яку вони вкрали з табору в найсміливіший спосіб; і що було ще важливіше, запобігти, якщо це можливо, виконанню їхніх погроз, що могло б супроводжуватися найсерйознішими наслідками з нашого боку, якщо б ми не виконували обов’язків, які вимагали від моїх людей бути настільки розділеними.
Проте я мав задоволення виконати своє бажання, не вистріливши з мушкета, і з того часу жив із ними в найдосконалішій дружбі аж до наступного 7 травня, коли моє скрутне становище поставило мене під їхню владу. Перш ніж згадати сумні події того дня та двох наступних, я коротко розповім вам про кілька попередніх подій, які викликали у мене величезне занепокоєння. Першою була смерть Джона Веттера, морського піхотинця, який, на жаль, потонув у прибої, вдень 28 лютого, і дезертирство чотирьох моїх людей. Вони скористалися темною ніччю й залишили бухту непоміченою для всіх, крім одного, в’язня, який мав вахту на палубі.