Віскі закінчився першим, і гаманець доповів капітану, що на борту є лише тижнева норма, оскільки була допущена якась помилка щодо кількості перед від’їздом з Вальпараїсо. Капітан наказав зібрати всіх, а потім виклав питання щодо провізії, додавши, що які б нестачі могли бути перед тим, як дістатися до Вальпараїсо, він сподівається, що їх витримають терпляче, і що кожен отримає свої гроші за невеликий пайок. «А тепер щодо віскі, мої хлопці; ви матимете повну порцію, доки вистачить, чи половину, щоб вистачило довше?» Вони тричі підбадьорювали та вибрали повну суму, а потім були збиті.
Тепер ми рушили до Акапулько, але не змогли роздобути ніяких провіантів, окрім кількох биків-скелетів. Наші човни були сильно поїдені червами, і ми були змушені залишитися тут на тиждень, щоб знову обшити їх дошками, після чого ми попливли до річки Тумбез, де іспанці вперше висадилися під проводом Пісарро. Вибігши на сушу, побачивши, що вода обміліла, ми кинули якір біля гирла широкої річки. Берег був добре вкритий лісом, і човен був відправлений досліджувати невелику відстань. Я був одним із учасників. Щойно ми увійшли в річку, приблизно за милю від нас ми побачили індіанське каное. Ми кинулися в погоню, і, оскільки ми були добре озброєні, вирішували щось дізнатися про це, оскільки це точно не було зазначено в жодній із наших карт.
Після довгої погоні ми підійшли до індіанців. Вони вискочили на каное серед кущів і вискочили звідти, крім однієї старої скво, яка була так налякана, що тремтіла, наче тремтячи від холоду, і знаками переконала її, що ми дружні. Ми дали їй трохи печива і трохи м’яса; всі чоловіки втекли й, ймовірно, не повернуться, поки ми там. Від неї ми з’ясували, що річка називається Чіппеоіве і що вона протікає далеко всередину, і що далеко вгорі було велике місто. Повертаючись, ми зупинилися біля входу з південного боку і знайшли чудову деревину, тільки вона була дуже тверда.
Ми повернулися на корабель і повідомили про результати нашого круїзу. Тепер було віддано наказ спорядити партію дроворубів. Я також мав наказ рубати пиломатеріали для використання на кораблі та деревину для нового катера, який я мав побудувати у Вальпараїсо. Банда з п’ятдесяти чоловіків і офіцерів вийшла на берег наступного ранку, спорядившись сокирами, пилками, мушкетами, амуніцією та мізерним запасом провіанту. Невдовзі ми задзвеніли лісом із звуком «сокира дроворуба»; це був чудовий спорт для хлопців. Тим часом містера Перейвала відправили знайти річку Тумбез і з’ясувати, чи можна там отримати якісь припаси; нас також попереджали, що у нас не вистачає прісної води.