Я сказав йому, що пішов на ризик; тож він відрахував, як мені здається, двісті двадцять вісім доларів, а потім допоміг мені сховати їх про мою особу. Спочатку я зняв із шиї хустину, зав’язав у неї п’ятдесят доларів і знову одягнув. Потім я поклав сотню в клапоть своєї сорочки й притиснув її до тіла; потім поклав дванадцять у туфлі, а двадцять п’ять — у штани, зав’язавши їх у шматок тканини, який дав мені торговець, а двадцять шість я носив у кишенях піджака. Це був спосіб, у який я розпоряджався своїми грошима, наскільки себе пам'ятаю; і перед тим, як я вийшов з дому, купець відчинив свої двері й озирнувся, щоб побачити, чи берег чистий; «Бо, — сказав він, — за кожним, хто приходить сюди, стежить поліція, оскільки вони знають, що приходять сюди за грошима». Повернувшись, він сказав мені: «Там є двоє хлопців, які можуть вас зупинити; але якщо ви будете йти далі й не дивитися на них, можливо, вони вас не помітять». Я не пройшов далі й п’ятдесяти ярдів від дверей, як вони обоє підійшли до мене й запитали іспанською мовою, чи є в мене гроші; вони взяли мою сорочку за пазуху і розірвали її, коли їхні очі спочивали на розп’яття, яке я тримав там, знову закрили мою сорочку за пазуху, кажучи: «hieno cliristiano, vamos» іди, Крістіане.
Мені більше не було чого боятися, поки я не дійшов до перших воріт, охороняних солдатом із оголеним мечем, чиїм обов’язком було не дати грошам пройти через ворота. Коли двоє хлопців стиснули мене, я подумав, що пішов; але тепер я почав думати, що мене виховували просто так. Але моїм девізом було «іди вперед», тож коли на відстані п’ятдесяти ярдів від солдата я виглядав п’яним, хитаючись і хитаючись; а коли наблизився до воріт, той хлопець відступив і дозволив мені пройти. Коли я віддалився від нього, я знову прийняв рівновагу й досить обережно йшов, аж до п’ятдесяти ярдів від наступних воріт. Коли я так спритно пройшов через Спочатку я прийняв той самий план, а люди біля воріт почали сміятися з п’яного матроса і пропустили мене без проблем.
Узбережжя було вільним, аж поки я не дістався до місця пристані, яке було приблизно за сотню стрижнів від останніх воріт. ^ Я часто читав про відданих, які покаялися, ходячи з сушеним горохом у своїх черевиках. Я думаю, що якби вони спробували пройтися з дванадцятьма доларами в кожному черевику по грубому тротуару, то дуже скоро вирішили б, що останнє було найбільшим покаранням; оскільки зусилля утримати черевик на нозі, а потім ступати так, щоб запобігти брязканню доларів, було, звичайно, дуже болючим. Але оскільки я почав цю небезпечну справу, я був змушений продовжити її. Коли я дістався місця приземлення, на моє велике полегшення наш другий катер лежав там, заповнюючи водорозбірники.