Для мене було важливо зробити це з огляду на загальний наказ: «Жоден човен не повинен залишати корабель у день страти». Після звернення до капітана Форреста було подано сигнал до «Сент-Мері» про човен для мене. Я все-таки сподівався, що для цього розкаяного чоловіка прийде полегшення, і все ж я не беру на себе тут критикувати вирок суду, його схвалення чи виконання, хоча я відчував у своєму серці прагнення до життя молодого моряка, що це може бути його доля ще жити, і все-таки розвинути кращі риси характеру, який, здавалося, охоплював багато від рідної елегантності та неперевершених здібностей; щоб він міг виявити в житті щирість повної надії йти шляхом чесноти та курсу покаяння до заповідей євангелії Христа.
Я дістався «Сент-Мері» після невеликої зупинки над неспокійним морем, схвильованим північним вітром, який кидав зазвичай більш спокійну поверхню води між двома кораблями, у шум, який я тепер відчував як символ схвильованого лона нещасної людини, яку я прагнув побачити. Я підійшов прямо до ширми, за якою побачив в’язня, який сидів на своєму ліжечку, разом із лейтенантом. П. поруч із собою, який запропонував залишити нас, якщо я чи в’язень цього захочемо. Ні те, ні інше не сталося, і лейтенант залишився трохи довше, а потім залишив мене одного, щоб наглядати за цим нещасним чоловіком, доки не принесуть повістку, щоб сповістити, що настала година його страти.
«Я б хотів, щоб цей день був менш яскравим, — сказав ув’язнений, — бо тоді це ближче відповідало б моїй затьмареній долі». «Натомість я сказав йому, що я бажаю, щоб це символізувало світло обличчя Бога милосердя в його випадку, який прощає розкаяного грішника через Христа, який страждав і помер, щоб ми могли жити вічно і бути щасливими». «Іноді я думав про смерть,— сказав він,— і часом про раптову смерть, але я ніколи не мріяв, що я зазнаю такої смерті. О, для мене це жахлива година! Так, це жахлива година. Але Бог іноді кращий для нас, ніж наші страхи.
Раніше я часто думав, з якими почуттями людина, засуджена на смерть, повинна почути посланця, який прийшов, щоб сказати йому, що настав його час і що він повинен готуватися до смерті, але я ніколи не думав, що такий посланець прийде до мене, але він скоро прийде!" "Так, і все ж смерть Спасителя була такою скорботою та способом, що він відчуває серце, яке віддається йому, хоча й хвилюється в такий момент близького наближення до такої смерті, як «Я знаю, що Спаситель постраждав більше, ніж я буду страждати, і я б охоче страждав цілий день на дворі в агонії тіла, якби це могло спокутувати мої помилки і врятувати мою душу; але це мене не врятувало.