Його текст був, я думаю, цілим чотирнадцятим розділом Івана. Його читання було чітким і виразним, а його вимова чудовою, за винятком негритянської вимови «brederen», що означає «brathren». Він пройшов через розділ з великим духовним почуттям і простотою, протягом більшої частини часу здавався дуже враженим. Наприкінці проповіді відбулося причастя. Дуже небагато пішли, вони просто залишили тіло дому, залишивши це для причасників, яких, я думаю, було близько трьохсот. Це була найцікавіша сцена з усього. Заспівавши hvmn у відповідний час і з дуже урочистою мелодією, інший кольоровий проповідник почав молитися, після чого Маршалл почав ламати хліб.
Все було тихо, як смерть; моє око було пильно прикуте до нього, спостерігаючи за кожною емоцією, і коли хліб був розламаний, він підняв свою поважну голову, сльози крадучись по борознах, які зорало для них горе. «Мої любі племінники та сестри, це зламане тіло// нашого благословенного Господа та Вчителя. Він зрозумів, що таке коров’яча шкура на його благословенній спині; але його пошмагали за наші провини, якщо ми могли б бути щасливими й піти туди, де він є, там, де Дар більше не раб» У цьому останньому реченні його водянисті очі засяяли небесним блиском. Ані перо досвідченого письменника, ані найкрасномовніший промовець не змогли б належним чином описати цей сезон причастя у всьому його пафосі.
Закінчивши свої справи в Савані, я сів на пароплав до Чарлстона, повертаючись додому. Прибувши туди, він переконався, що Генрі Клей лише напередодні виїхав з міста до Вілмінгтона, штат Північна Кароліна, будучи південним містом у передвиборчій поїздці. На його рахунку, у Чарлстоні були чудові часи, і, ймовірно, хвилювання буде великим аж до Вашингтона. Не маючи справи затримувати мене в Чарлстоні, я попрямував до Вілмінгтона. АА