Того, кого, здавалося, найбільше треба було рятувати, був густий, смуглявий хлопець із рудим волоссям, яке звисало на його голові, як водорості навколо скелі; обличчя, вкрите ластовинням, і, мабуть, найзлісніші очі, які коли-небудь були в голові людини. На ньому був широкополий солом'яний капелюх, мисливська куртка і довгі чоботи; у нього був величезний рот, і коли він сміявся, у нього майже відривалася голова. Цей хлопець виглядав саме таким, яким він і був: работорговцем. Мені сказали, що він купив цих слуг (бо ви повинні знати, що південні люди рідко кажуть раби; їх усіх називають або слугами, або handi) у Меріленді, і це було ов>іно; до Луїзіани, щоб продати їх там, якщо він не зможе продати їх дорогою.
Коли wTe прибули до Річмонда, а це було рано вранці, машини зупинилися перед великим готелем і простояли майже півгодини. Одразу після їхньої зупинки він добув півгалона віскі й подав кожному по половині зябер. Вони були закуті в ланцюги та наручники, за винятком дітей та однієї гарної жінки-мулатки, якій дозволили стояти на платформі з маленьким хлопчиком. Коли я заглянув у багажний вагон і побачив цих бідолашних створінь, я відчув відчуття, яке я не можу описати, і помітив, що він досить ласкаво розмовляв з жінкою, яка виглядала дуже сумною та пригніченою. Я сказав йому: «Що ти просиш для тієї жінки?
" "Ну, тепер, подивіться сюди; Я продам тобі ту першу жінку за сімсот доларів; вона принесе мені подвійну суму в мобільному; зараз вона дуже похмура, тому що вони забрали її маленьку дівчинку і продали її вальщику з Алабами, і вона ще не подолала цього. — Що ви просите за цього хлопчика? — Я візьму двісті доларів за невеличку лайку. я не люблю дітей; маленькі дияволи тікають геть, і тоді ми не можемо їх відшмагати, як великого хлопця". Не відчуваючи бажання купувати, я відхилив пропозицію; і, оскільки настав час починати, я знову сів у машину біля мого колишнього знайомого; а коли водій увійшов, сів поруч із ним і намагався заговорити про його мерзенну справу.
Я почав із запитання AUTO BIO GRAPH Y. 413, чи брехня колись розлучала сім’ї чи купувала дітей, яких відібрали у батьків. Раптом він кинув на мене презирливий погляд і запитав, чи я не «; Північна людина? «Так, я з Бостона». Тоді він вимовив жахливу клятву, відповів: «Ну, я так і думав», — і негайно відвернувся від мене. Я знову перейшов до свого старого друга, оскільки торговець работорговцем тепер перерізав мого знайомого й поставив мене холодно. Часто, коли на скарбничці був військовослужбовець, я бачив, як бідолаха схоплювався до трапу й отримував три або близько того. дюжина, і, мабуть, лише за те, що я його жалів;