Один товариш із групи з гордістю показав свою недільну ногу; він сам вистругав його з осколка грот-щогли «Вікторі». Йому відбили ногу під час бою під Трафальгаром разом із Келсоном, і коли він лежав на столі в кабіні, готовий до ампутації, а лікар був готовий зі своєю пилкою та ножем, Білл трохи підвівся, і, прийнявши свіжий фунт, каже: «Будь ласка, сер, перш ніж відрізати старий пень, пообіцяйте мені одну річ». «Ну що таке, чоловіче?» ** Чому ви збережете мені шматок старої щогли для недільної ноги." Лікар пообіцяв, що зробить, і виконав свою обіцянку.
Ці добрі хлопці потішили б нас тиждень. Ми зробили їм невеликий подарунок і попрямували до Вулвіча, найстарішого військового та морського арсеналу в Англії, де є королівський док, де ще за часів правління Генріха VIII були побудовані військові кораблі. У східній частині міста знаходиться королівський арсенал, у якому побудовані склади великих гармат, мінометів, бомб, куль, пороху та інших військових запасів, ливарня з трьома камерами для відливання боєприпасів і лабораторія, де виготовляють феєрверки та патрони, а також бомби, туші, гранати тощо, які оплачуються для громадських потреб. Вулвіч розташований на Темзі, яка тут настільки глибока, що великі кораблі можуть завжди безпечно плавати.
Це приблизно вісім миль від Лондона. Оскільки був уже пізній вечір, відчуваючи дещо втому, я вирішив не їхати далі, а повернутися до Лондона на омнібусі. День видався надзвичайно гарним, і ми справді чудово провели час, прийшовши додому в сезон, щоб випити чаю та провести вечір із дівчатами. Щоб як слід побачити Лондон, потрібно неквапливо йти на роботу, забезпечити себе найновішим довідником, щоранку розкладати робочий день і, наскільки це можливо, уникати турбувати друзів; бо, не зважаючи на те, наскільки ви незнайомець, все в Лондоні для вас є новим, і якщо уважно читати свій путівник і стежити за кишеньковими злодіями, будь-хто зможе пройти Лондоном у повній безпеці.
Місце моєї зупинки, як я зазначав раніше, було розташоване на Сноу-Гіллі, неподалік від церкви Святого Гробу, і дуже близько до старого Бейлі або Нью-Вейта, і не на великій відстані від стовпа в Смітфілді, де було спалено Джона Еогерса, або, точніше, від місця, зазначеного як таке. Глибокий дзвін Гробу Святого багато років був відомий своїми похмурими та меланхолійними тонами, які закривали останні кілька годин жалюгідного злочинця, який незабаром спокутувався за свій злочин під час падіння, перед тією похмурою в’язницею. Можливо, це було за крадіжку п’яти шилінгів або за холоднокровне вбивство іншої істоти — суворий закон, який не знає засобів. Отже, голова сарацина є центром моїх повсякденних радіусів.