Це було цікаве видовище, яке нагадало мені про те, як шмагали по флоту в Галіфаксі. Тут було близько трьох сотень чоловіків, хлопчиків і морських піхотинців, які зібралися навколо старої громади, щоб побачити, як цих двох молодих людей ледь не здирають живцем за те, що вони поїхали до Нью-Йорка без дозволу. Коли всі зібралися, двох в’язнів вивезли з місця ув’язнення, мабуть, більше мертвих, ніж живих. Першого роздягли та вилучили. У таких випадках усі чоловіки та офіцери стоять без капелюхів і абсолютно мовчазно, щоб продемонструвати верховенство закону, який рубає людську плоть на шматки. Капітан Чонсі, стоячи на невеликому підвищенні, крикливим голосом звернувся до натовпу таким чином: «Люди! Все, що вам дозволяє закон, ви отримаєте, але якщо хтось із вас не послухається цього закону, він не переріже собі кістки». "Іди з ним, помічник боцмана, і виконуй свій обов'язок, або "якщо ти займеш його місце". Крики юнака були жахливими, він закликав Бога та всіх святих ангелів врятувати його. Після першої дюжини інший помічник боцмана взяв кота, а коли він отримав дві дюжини, той знепритомнів і повис на зап'ястях.
Покарання було призупинено на кілька хвилин, поки він не одужав достатньо, щоб стати на ноги; потім він взяв ще чотири дюжини, загалом склавши шість, і коли його збили, він не витримав. Другий отримав сім десятків; однак він знепритомнів, перш ніж брехня отримала перше, і отримав більшу частину свого покарання в такому стані. М'ясо досить звисало смугами на обох спинах; це було дійсно жахливе видовище. Після закінчення покарання всі розійшлися по своїх справах. Останнє, що я коли-небудь чув про цього знаменитого лицаря-кота, було те, що він отримував дуже високу платню, щоб наглядати за будівлею та облаштовувати фрегат для греків.
Незважаючи на мою попередню рішучість зробити все найкраще та стати загартованим до всього, що може статися, невдоволення, здавалося, повернулося знову з додатковою силою. Я почав похмуро дивитися в майбутнє. Ідея бути схопленим, а потім сидіти в британській в’язниці, і це жахливе бичування, і товариші, з якими я мушу пройти решту свого рабства. Здавалося, що ці почуття навалилися на мене як лавина; і була ймовірність, що в моїй нинішній посаді мене також могли б пошмагати біля трапу, як це було багатьох чоловіків, не знаючи за що. Я відчував щиру огиду до всього, що належало військовому; і після нічних роздумів я прийшов до твердого рішення, що я дезертирую і потраплю в якусь чужу країну, і залишатимусь там, доки я щось не накопичу; і, мабуть, до того часу про мене забудуть, і я зможу повернутися до своєї рідної країни.