Це можна назвати майже прислів’ям, і я бачив це перевіреним у моїй торгівлі з людьми, що ми однаково часто отримуємо покарання як за виконання свого обов’язку, так і за нехтування ним. Мій добрий капітан, здається, переживав враження, що бичування є дуже необхідною й неодмінною галуззю дисципліни в моїй освіті моряка. І чи вважав він, що використання кінця мотузки було вульгарним способом покарання, і чи бажав поводитися зі мною певною мірою вишукано, я не можу сказати, бо він мав гарного кота з дев’ятьма хвостами, зробленого одним із моряків, гарно загостреним і щепленим, і досить гарним, щоб повісити в музеї; капітан вважав витончену обробку цього кота найглибшим випробуванням навичок морської майстерності.
Випивши міцну склянку грогу, він покликав мене в каюту, зі своєю звичайною мавпячою усмішкою простягнув цю гарну іграшку й почав своє звернення: «Ви бачите це, правда?» — Так, сер. «Ну, коли ти вперше піднявся на борт, мені сподобався твій вигляд, але, звичайно, я маю роботу готувати тебе. Обережно», — потім він повісив його на дверях своєї вітальні та сказав, щоб я пішов. Однак він ніколи не мав задоволення використовувати свого творця людей на моїй спині, бо тієї ночі він зник, і потім його ніхто не бачив; і що було дуже незвичайним, він не запитував про це. Але я радше підозрював, що він мав якесь уявлення, куди це поділося.
Ми пробули протягом двох-трьох рейсів і наближалися до порту призначення, і жодного разу я не виявив, що я невиконував свої обов’язки. Мені не дали ні хвилини часу, навіть щоб полагодити одяг. Нашим вантажем була кава, і щовечора, коли її приймали, обрізки палуби, в яких була значна кількість кави, поміщали в бочки та зберігали для використання на кораблі, і коли я закінчував готувати на день, я мав цю каву, щоб вибрати, і я часто закривався на camhoo.se, щоб у мене була можливість прочитати розділ у моїй Біблії. Тонкі <> тепер стали більш сприятливими.
Я без труднощів впорався зі своїми різноманітними обов’язками, хоча один матрос повалив мене на підвітряний шпигат на 1 день за те, що я відмовився сполоснути свою жерстяну каструлю. Я піднявся, і якби товариш не втрутився, я думаю, що сумнівно, чи він коли-небудь ударив би іншого. Мені прикро це визнавати, але до цього дня мені важко пробачити травму. Я знаю, що це не по-християнськи і суперечить заповідям релігії Христа, і щиро сподіваюся, що Бог дасть мені благодать подолати це. І поки я зараз пишу (1856), мій розум мимоволі озирається на минуле, коли переді мною промайне спогад про кривди та нав’язки, яких я зазнав, я вважаю за потрібне відкласти перо, доки хвилювання не припиниться.