Ми в’їхали в Лондон через Гайгейт, і, за попередженням мого друга з Річмонда, коли наш автобус зупинився біля Гайд-парку Булл-енд-Маут, я викликав таксі, наказавши водієві відвезти мене на Сарацин-Хед, Сноухілл, Скіннер-стріт. Я так спритно тріпотів, що тренер прийняв мене за старого лондонця: я увійшов до готелю з такою впевненістю, наче народився на місці. Незважаючи на мою обережність, вони незабаром переконалися, що я не англієць, і внаслідок цього приділили мені всю увагу, яку дозволяв будинок. Перед від’їздом із Бостона я отримав вступні листи до кількох родин в Англії, з родичами яких я був добре знайомий, і серед яких була жінка, чиї брати і три сестри жили в Лондоні.
Тому за кілька днів я взявся за нових знайомих. Мій перший лист був до джентльмена, чий бізнес був на Стренді. Я зателефонував туди, але оскільки його не було, залишив свою картку з листом і пішов додому, оскільки це було близько моєї години дня. Відразу після обіду, і коли я сидів у своїй кімнаті, буфетниця подзвонила мені, сказавши, що внизу є джентльмен, який бажає мене побачити. Я зійшов і побачив, що це містер Герфорд, джентльмен, у крамницю якого я заходив вдень. Він виглядав дещо збентеженим. спостерігаючи: «він пошкодував, що не був у своєму будинку, коли я подзвонив; сказавши в той же час, «що його дві сестри були в місті, і якщо я не заперечу, надішле їм записку з моєю адресою, і що вони, цілком імовірно, завітають до мене по дорозі додому». Тому я залишився у своїй кімнаті, закінчуючи кілька листів, коли приблизно о п’ятій годині ранку.
М. знову викликали і повідомили, що в вітальні є дві жінки, які бажають мене бачити; і, увійшовши, побачив двох дуже вродливих молодих дівчат, жодній з яких не виповнилося двадцяти років. Зробивши мій уклін і поговоривши з ними, та, яку я вважав старшою, почала хихікати: лауо-х, яке посилилося так швидко, що вона не змогла говорити, і, тримаючи хустку на обличчі, почала незвично вибачатися за свою грубість, кажучи: «Сподіваюся, ви вибачте мене, сер». (знову хихікаючи) «Я не знаю, що ви про нас подумаєте, сер. Поки ми їхали сюди, ми з Марією думали, як нам порозумітися з вами, не маючи жодного уявлення, що ви розмовляєте англійською, а потім ми подумали, що ви дуже темний, із довгим чорним волоссям, і коли ми побачили вас, були дуже вражені, що ви так нагадуєте англійця і так добре розмовляєте цією мовою». «Чому? Хіба твій брат не казав тобі, що я не індієць?» «О, ми не бачили брата.