І все ж здавалося неможливим вирвати корабель з-під його борту. Капітан Доунс, щоб приспати будь-яку підозру щодо спроби такого роду, поспілкувався з капітаном Гізом щодо того, що він думає про пропозицію викупу за корабель. Тим часом капітан поширив за кордоном чутку, що через капітана Доунза його судно буде викуплено, і через кілька днів він від’їде. Тепер не можна було втрачати часу, оскільки залишалася лише одна альтернатива, і ця відчайдушна, чим швидше вона буде втілена в життя, тим краще. Про заборону чи компроміс не могло бути й мови, оскільки ані капітан Доунс, ані він сам не мали жодних повноважень вступати в справу такого роду.
Крім того, корабель був цінним нагородою, якби його можна було законно засудити, і, ймовірно, за нього вимагали б велику суму. План був максимально закритим; бо, якби екіпажі човнів дізналися про це, існувала б небезпека, що він витікає на берег, і тоді джиг підніметься. Тоді було узгоджено наступний план, який, як покаже продовження, виявився успішним. Увесь екіпаж, десять осіб, був на березі, і щоб вони могли бути під рукою, їх переконали залишитися на борту фрегата. Спочатку вони вагалися; тому що їх сильно спонукали сісти на борт корабля Кокрейна; такі як хороша зарплата, велика кількість грошових призів і, що було привабливіше за все, велика кількість грогу і жодної порки.
І, оскільки всі вони мали значну суму заробітної плати, вони трималися, чекаючи питання про суд. Але вони зрештою погодилися піднятися на борт. Було дуже важливо убезпечити цих людей, оскільки ми не могли залишити команду з нашого корабля. Крім того, необхідно було розкрити таємницю, і в разі успіху вони повинні були отримати гарний подарунок. Коли це питання було організовано, наступним завданням було знати, як відійти від офіцера та дванадцяти морських піхотинців, або солдатів, які постійно були на варті вночі, а також на сторожі вдень. Усе це він мав здійснити за допомогою хитрощів і таким чином.
Офіцер на борту призу добре знав, точніше, він чув, що через офіційне втручання капітана Доунза корабель буде звільнено шляхом компромісу. Незважаючи на все це, капітан Гіз наказав йому не пускати нікого на борт, окрім капітана, який все ще мав свою вітальню та спав на борту; і помічника капітана також залишили для того, щоб доглядати за вітрилами та такелажем, а також шукати троси та якорі на випадок удару. Жодному з них не дозволялося мати при собі вогнепальну зброю чи порох. Капітан Ґіз рідко покидав свій корабель, наче боявся, що може щось трапитися. Екіпаж із сімдесяти п’яти чоловік був обраний з-поміж наших найкращих моряків, і всі вони мали бути озброєні, кожен мав пару пістолетів і сабля.