Чилійський уряд, беззаперечно довіряючи йому, санкціонував усе, що він робив. У них був гарний корвет, який вони придбали в Нью-Йорку. Вона називалася Indepentia, встановлювала 22 гармати. Усі кораблі покинули гавань, за винятком одного, який пристосовували до гармат, а це був корабель, на якому лорд Кокрейн, леді та свиті прибули з Франції. Можливо, читач не знає, що лорд Кокран колись був сміливим і сміливим адміралом британського флоту, і через непорозуміння з британським урядом разом із сім’єю переїхав до Франції. Почувши про революцію в Чилі, він купив «Боз», відправився у Вальпараїсо, запропонував свої послуги адмірала, був привітно прийнятий і негайно призначений командиром чилійської ескадри.
Його світлість вшанував нас візитом безпосередньо перед своїм відпливом. Ймовірно, він хотів побачити, з чого ми зроблені, оскільки продовження покаже, що він вважав нас дуже по-своєму. Капітан Доунс прийняв його з великою ввічливістю та увагою, і, проводячи його навколо корабля, він помітив наші гармати з великою увагою. Вони були англійського виробництва, і всі з ініціалами «G.R» біля казенної частини. Він, безсумнівно, відразу вирішив, що ми можемо лізти будь-який з його кораблів будь-яким способом, хоча він мав один, «Лотаро», на якому встановлено п’ятдесят гармат. Це був високий, гарний чоловік, з рудим волоссям і дуже маленькими чорними очима, які не закривалися під час перебування на борту нашого фрегата.
Він високо оцінив наш гарний екіпаж, а також розповів, що був на борту «Македонія» під іншим прапором. Читач, мабуть, знає, що її забрав фрегат США Commodore Decatur під час останньої війни з Англією. Його світлість з великою ввічливістю покинув «Македонський» і наступного дня відплив до Кальяо. Чилійці купили Eose, який зараз підходить для зброї. У нас на борту фрегата була людина, відомий злодій, який належав до третього катера, його звали Фостер. Цей хлопець звик красти сукні, брюки, піджаки, а також грабувати сумки, коли міг до них дістатися.
І коли човен був викликаний, він бігав вниз, діставав свої крадені речі, запихав їх собі під куртку і, поки човен був на березі, продавав їх за aquadiente (ром), який йому вдавалося пронести на борт у міхурі, або шкірі, як це називають моряки. Чоловіки часто пропускали свій одяг, не маючи змоги звітувати за нього перед офіцерами своєї дивізії, яким вони повинні звітувати щомісяця за кожен шматок одягу, а за невиконання цього або бичують, або карають іншим способом. Фостера нарешті виявили в його лиходійстві. Мічман човна спіймав його під час продажу своєї здобичі, і замість того, щоб понести покарання за крадіжку, він утік із човна та втік у гори.