«Честь і ганьба виникають без умов; добре виконуйте свою роль, ось уся честь». Я кілька разів говорив про те, що в дитинстві обурювався особистими образами, але відтоді, як я став чоловіком, я вважав, що було б набагато великодушніше пройти повз, ніж помститися за них, хоча це часто викликало важку боротьбу. Про Бонапарта пишуть, що, перебуваючи на острові Ельба, він заявив другові, що ніколи не ображався на особисту образу. А ось тілесні ушкодження — це зовсім інша справа. Той, хто завдає шкоди моєму майну чи репутації, може завдати болю в лоні моєї родини, яка не зникне, доки їх не огородить могила; і той, хто робить це, повинен очікувати своєї винагороди; бо Всемогутній сказав: «Мені належить помста, я відплачу, — говорить Господь». Ще раз я ледь не втратив своє життя в дуже нерозумний спосіб.
У мене була велика лукова рушниця з дуже міцним луком і стріла з довгою вітрильною голкою, що виступала на три дюйми від кінця. Один із моїх товаришів із простого розваги навмисне взяв рушницю й випустив стрілу мені в спину, стоячи лише за п’ять чи шість ярдів від мене. Голка увійшла трохи вище нирки, мабуть, на півдюйма, і нам було дуже важко її витягнути. Лікар оголосив це дивним порятунком. Якби він потрапив у нирку, то, швидше за все, спричинив би мою смерть. Таким чином мене знову врятували, і було очевидно, що мій час ще не настав. У мене був однокласник близького знайомого, хлопець приблизно мого віку; який був одночасно привітним і зразковим, і був прийнятий як член Dr.
Болдуїнська (баптистська) церква, у віці одинадцяти років. Одного разу він підійшов до мене в ніжній манері, сказавши, що бажає трохи поговорити зі мною, і почав із запитання, чи я коли-небудь думав про смерть і про суд і чи думав я, що готовий померти. На всі з них я відповів негативно; але відразу відчув вагу цих важливих запитань. Тоді він у дуже дружній і співчутливій манері натякнув на погану компанію, яку я складав, і на нецензурну мову, яку він так часто чув від мене. Я був дуже вражений і подякував йому за його добрий докір. Потім він запросив мене піти з ним до старого амбара, куди він мав звичку ходити щодня на таємну молитву.
Я погодився і наступного дня поїхав з ним. Він став навколішки й побажав, щоб я став навколішки біля нього, а потім найпалкішим чином помолився, щоб я зміг побачити помилки моїх шляхів і шукати покаяння й прощення через Ісуса Христа. Я також спробував сам помолитися. Тепер я відчув рішучість розлучитися з моїми колишніми товаришами, а також зі своїми поганими звичками, прийняти релігію та слідувати заповідям Біблії. Моїм добрим і вірним другом, якого я зараз познайомлю читача, був преподобний Джеймс Колман, який помер під час подорожі до Індії, куди він збирався приєднатися до бірманських місій.