Поки вони пили, в'язень запитав їх, чи не бачать вони на тілі слідів. Ко.відповідь була надана, побоюючись, що вони повинні бути обслужені так самі. Потім тіло зашили в гамак, поклали в нього мішок з піском і викинули за борт. Потім екіпаж викликали в каюту, і в'язень запитав їх, чи підпишуть вони документ, який засвідчує, що померлий помер з волі Божої. Вони відмовилися. Тоді в’язень запитав, чи підпишуть — «Смерть від нещасного випадку?» Вони так і зробили, але через страх. Коли судно прибуло до Порт-Луї, в'язень найняв адвоката, і він попросив екіпаж заприсягтися, що померлий помер у своєму гамаку; і коли команда збиралася пояснити йому, адвокат відповів, що він не хоче нічого чути про цю справу - все, що він хотів, це щоб вони поклялися, що покійний помер у своєму гамаку, що вони й зробили.
Після цього затриманого направили на додаткове обстеження. У понеділок вранці я сів автобусом до Стаффордширу, оскільки мав листи до одного з найбільших власників гончарних виробів у графстві. Я вийшов із автобуса біля «Червоного лева» в Хенлі, віддавши перевагу пішки до Берслема, міста, де мав намір зупинитися. Тут я з’їв одну з тих смачних баранячих відбивних, яких не знайти більше ніде в світі; і, насолоджуючись моїм обідом, увійшов ірландський робітник, щоб попросити щось поїсти. Доброзичлива господиня відрізала йому великий шматок чеширського сиру і великий шматок хліба. Хлопець узяв його, перейшовши на інший бік дороги, кинув через живопліт.
Випадково побачила старенька; вона підбігла і, стиснувши його за комір, змусила підняти його і знову віднести до хати. Його виправданням, щоб викинути його, було: «Впевнений, що я не був голодним хліба та сиру». Хороша господиня була владною англійкою; вона вдарила його в шию і ногою допомогла йому вийти з дверей. Я підійшов до Берслема й знайшов містера Е, і якщо є місце у світі, де можна зустріти справжню й безкорисливу гостинність, то це англійці. Як тільки містер Р. дізнався з мого листа, хто я, він повів мене до свого особняка.