Атмосфера була досить туманною, це було схоже на пекельні регіони; вогні, що палають у всіх напрямках від численних доменних печей. Його також повністю підірвали вуглекопи, і в багатьох випадках земляні підлоги котеджів провалилися. Ми проїхали багато цікавих містечок, наближаючись до яких, вартовий найгарніше грав на горні. Тренер прибув до Бірмінгема досить пізно, де ми пробули до ранку. Коли я залишав Б., зі мною був попутник — ірландець. джентльмен, який, здавалося, був добре поінформований про все, крім географії та історії Сполучених Штатів, про які він був невіглас, як мул. Я завжди вважав, що англійці, на жаль, погано знають будь-яку іншу країну, окрім своєї власної.
Цей джентльмен, дізнавшись, що я з Америки, дуже зацікавився, розпитуючи про «цю чудову країну». Він сказав мені: «Я думаю, ви добре знайомі з моїм братом?» "Ваш брат, сер; як його звуть і де він живе?" — чому це в Новій Голландії. "Ах! Справді; я думав, що це в Америці". Мій ірландський компаньйон покинув нас у Ковентрі, і мені дуже шкода його втратити. До речі, треба сказати кілька слів про це старовинне місто. Напевно, всі чули про «Підглядаючого Тома» з Ковентрі.
Леофріс, граф Мерсії, який був володарем міста близько 1040 року, як кажуть, обклав жителів великими податками через якусь провокацію, яку він отримав від них; і, будучи наполегливою своєю леді, Годівією, перерахувати їх, він погодився, за умови, що вона буде їздити містом у оголеному стані, цю умову вона прийняла та виконала. Маючи довге розпущене волосся, вона зуміла позбутися своїх пасом, щоб зберегти свою порядність; і в той же час наказав громадянам під страхом смерті не дивитися, коли вона проходить. Однак цікавість бідного кравця взяла гору над його страхами, і він наважився хоч раз глянути, але був уражений сліпим, і його згодом називали Підглядаючим Томом.
Жителі Ковентрі щороку вшановують пам’ять про цю неймовірну історію з великою пишнотою, і містом проїжджає верхи жінка, одягнена в тонкий полотняний одяг тілесного кольору, у супроводі дуже численної та елегантної процесії. Вікно, через яке кравець, як кажуть, задовольняв свою цікавість, досі показано з його опудалом, завжди щойно одягненим для процесії, яка відбувається в п’ятницю перед неділею Трійці. Проїжджаючи через Віден, я попросив охоронця дати нам Янкі Дудла на його горні. Тут великий табір регулярних англійських солдатів, і як тільки в наметах пролунає шумний звук, ось така біганина! Усе місце було в метушні; і одна гарненька маленька дівчинка, яка сиділа біля мене, була настільки розлючена «Янковим національним ефіром», що засунула по пальцю в кожне вухо, вирішивши, щоб така огидна мелодія ніколи не проникала в її королівську голову.