Він виховав сім’ю гарних молодих чоловіків, і це місце виглядало дуже гарно. Цей чоловік мав звичку рубати деревину та дрова з будь-якої частини ділянки та продавати їх за власний рахунок. Коли ми прибули в сусіднє село, нам сказали, що цей старий хлопець зрозумів, що землю продали, «але, — сказав він, — нехай хтось увійде в мій дім і накаже мені піти, я застрелю його так швидко, як ведмедя». Оскільки ферма була на вершині пагорба, і до неї було досить йти пішки, ми дійшли висновку, що, оскільки ми повинні були бути застрелені, досягнувши вершини, йти дуже помірковано.
Шлях, хоч і звивистий, був дуже крутий, і дорога виснажлива. Нарешті ми дійшли до будинку й раптом натрапили на них. В одному будинку місіс С вмивалася, і коли ми увійшли в двері, вона зовсім зблідла і покинула свою роботу. Я сказав їй не хвилюватися, запевнивши, що ми друзі. Потім ми запитали про її чоловіка; вона спочатку вагалася, а потім сказала, що він у сусідньому будинку. Ми зайшли в наступний будинок і знайшли його, який сидів, ніби в глибокій медитації. Ми привіталися з ним, сказавши: "Як справи, сер?" Він відповів, попросив нас сісти, і після того, як звичайна вступна розмова стихла, ми сказали йому, що ми є покупцями ділянки, і попросили його домовитися про його ферму.
Він виглядав дуже схвильованим, і, щоб придушити будь-який непотрібний страх, я сказав йому, що ми не маємо наміру турбувати його чи турбувати його родину; що ми звернулися до нього з проханням про те, щоб він більше не вирубував ліс чи деревину з цього місця, і оскільки він ніколи нічого не платив за свою ферму, ми вимагали від нього заплатити два долари за акр за сто шістдесят, які він тоді мав у власності; даючи йому сім років, щоб заплатити; на що він радісно погодився. Його добра дружина тим часом трохи навела порядок і принесла нам чудових полуниць і вершків. У жартівливій манері я натякнув на історію зі стріляниною, на що він щиро розсміявся, заявивши, що не мав зброї п’ять років, зазначивши, що він знав, що селяни його не любили, і він вважав, що їхня неприязнь була викликана тим, що він мав найкращу ферму в тій околиці.
Здавалося, він був розумною людиною, розповів про труднощі, які йому довелося зазнати, виховуючи сім’ю. «Кожну плиту, — сказав він, — у цих будинках я приносив із млина на своїх плечах і багато разів проходив кілька миль по снігу за мішком борошна. Я розчистив це місце власними руками й зробив усе, що ви зараз бачите». Зробивши старому нашу пропозицію, якою він, здавалося, був цілком задоволений, ми залишили його і знову спустилися з цієї прекрасної гори у світ комарів, жахливих синіх мух, трясовини, шипшини, і пізно ввечері дісталися села. Оскільки наступного дня була субота, ми вирішили залишитися тут до ранку понеділка.