Того самого дня, коли ми всі були зайняті тим, щоб навести лад і готувалися до згинання кабелів, британський крейсер замайорів і незабаром наблизився до нас. Вона належала до станції Галіфакс і курсувала в Бостонській бухті для суден, що йшли з Європи; як і в багатьох випадках, було виявлено, що на борту у них були заборонені товари. Затримавши нас на дві години й уважно вивчивши наші папери, вони оголосили нам приз його британської величності; — відповідно, нам наказали підняти пастки й бути готовими піднятися на борт. військовослужбовця, коли її човен повернувся з призовою командою. Капітану дозволили залишитися на борту барка. Після повернення військового катера з призовим капітаном і екіпажем нас усіх посадили в човен і посадили на борт крейсера.
Коли ми піднялися на борт, нам наказали змастити квартердек до утилізації. Двох нещасних хлопців, які заблукали біля рейду, негайно схопили як дезертирів, але коли вони знову увійшли, нічого більше не було сказано про їхнє дезертирство. Я бачив одного з цих самих хлопців через рік у Бостоні; він знову дезертирував і завдяки небезпечній пригоді зумів дістатися до Портленда, а потім прибув до Бостона. Невдовзі після нашого прибуття на борт військового корабля капітан наказав капітану, який тоді перебував на борту барка, відплисти до Галіфакса, а англієць продовжив свій рейс. Нас не замкнули, а поставили на чергування. Наповнившись, барк поїхав під корму маноф-вара, і коли мій капітан наблизився до нього, дуже щиро попросив англійського командира, щоб той міг повернути йому свого хлопчика.
Я став біля нього і сказав, що не хочу повертатися. «Ніколи не бійся мій хлопче, ти не підеш», — сказав він і не відповів на прохання капітана; він наказав майстру премії зняти нагороду негайно після його прибуття до Галіфакса. Потім ми розійшлися, стоячи на південний схід, і барк продовжив свій курс на Галіфакс. Цієї першої ночі я наблизився до ями у воді. Мене послали на передній ярд, щоб зупинити невелику частину вітрила, яке розв’язалося, і коли я був на підвітряному рукаві, мотузка була такою довгою, що вона притиснула моє підборіддя до ярду, і я не зміг би знову потрапити в головню, якби не підійшов високий канадець, який дивився на верхівку щогли; він схопив мене за руку й допоміг: інакше, цілком ймовірно, я мав би відпустити.