На палубі стрибнула кожна душа; Але один, позбавлений людської радості,. У вузькому просторі гамака Лежав — нещасний моряк. Одного разу, коли труба боцмана вигукнула, Першим з усього екіпажу він був На палубі, щоб стрибнути, щоб підрівняти вітрило, Щоб кермувати, рифити, згортати чи куліш. Тепер хвороба набула форми, Яку природа відлила в найщасливішій формі; Дзвін пробив північ крізь шторм, Його останній, його похоронний дзвін це оповідав. «О! Боже, — вигукнув він і пустив сльозу, — Перш ніж мій дух підійметься на небеса, Невже немає друзів чи товаришів, дорогих, Щоб закрити в смерті мої втомлені очі?» Усі руки вгору, голосно дме вітер, Голосно ревуть хвилі навколо; Він підняв голову, він схилився змирившись, Потім опустився назад, щоб більше не підніматися.
Вранішнє сонце в блиску зійшло, Буря вщухла, і стихла хвиля; Останній спочинок знайшов морський хлопець, В глибокій і безмежній могилі океану. Але Той, хто стереже голову морського хлопчика, Той, хто може врятувати або може знищити, Зловив чистий дух, коли він тікав, І підняв на небо хлопчика-моряка. І того ж дня з подвір’я бізан-топгаланта впав і чоловік. Він упав у море, коли він кинувся, щоб прибрати правий борт човна. Екіпаж човна сів і був готовий спуститися; хлопець, який тримав снасть лука, відразу відпустив його й викинув людей разом із веслами та всім, що було в човні.
Ось уже семеро людей були за бортом, коли було віддано наказ спустити капітанський кабан, який висів на кормових шлюпбалках; і поспішаючи, вони встигли дозволити їй вдаритися об кермо і підпалити її. Єдине, що тепер потрібно було зробити, це прибрати другий катер, який лежав у першому, наповнений запасними вітрилами та такелажем. Незабаром ми прибрали її, і в той же час снасті двору були встановлені; човен було успішно піднято, і всі чоловіки підняли, хоча вони були за бортом майже півгодини. Ми пройшли через протоку Боніфаціо між Корсикою та Сардинією, оскільки це дуже суттєво скорочує відстань до Неаполя.
«У нас був чудовий екіпаж, майже всі з яких служили на державних кораблях або каперах, і багато з них брали участь у важких битвах. Були деякі з фрегата «Ессекс», деякі з капера, генерала Армстронга, який так шляхетно захищався у Фаялі, а деякі були на борту «Президента», коли її захопив британський флот біля Нью-Йорка. У нас також була кумедна стара сіль, яка була на борту Каперна шхуна з Нью-Йорка, яка встановлює одну довгу двадцятичетверку на опорі, на міделі, і вісім дев’ятифунтових суден на її палубі. Він розповів нам таку історію: «Одного ранку ми опинилися неподалік від англійського фрегата. Був сильний вітерець із південного заходу, шхуна була підтягнута ближче до вітру, і фрегат почав стріляти, постріл летів навколо, зрізаючи такелаж і пронизуючи шхуну.