Джим був серед останніх, він, на жаль, обгорів від шиї до стегон, і навіть зараз, майже через чотири роки після аварії; м'якоть була досить ніжною. За цих обставин капітан Доунс не міг бичувати його по спині, тому він повинен отримати покарання на місці, яке зазвичай називають почесним місцем. У цьому випадку винуватця не хапають до трапу, а переводять через каронаду в такий спосіб. Стоячи біля казенної частини, він нахиляється до дульного зрізу; його зап’ястки прикріплені, по одному з кожного боку гармати, до передньої осі, а його ноги – до болтів зброї в лафеті. Потім його труси опускають, таким чином відкриваючи помічнику боцмана важливе поле для роботи.
І тут одне лизання з котом гірше, ніж дюжина на спині. Коли все було готово, капітан каже йому: «М)м, сер, ви розрізали мішок?» «О ні, сер, я не знав». «Ну, а хто? Боцманів помічник іде з ним». І при першому лайку Джим благородно заспівав і неабияк змусив рушницю тремтіти. «О, мій любий, добрий капітане Даунс, не облизуйся більше до мене, і я тобі все розповім». «Ну дайте нам знати, хто це зробив?» 11 О боже! просто відпусти мене, а тоді я тобі розповім. — Віддай йому, помічнику боцмана, — і, підкоряючись наказу, одягнув півдюжини.
Кров потекла, а тіло тремтіло, як желе, а вереск і плач Джима змусили свиней дивитися назад, щоб побачити, що відбувається. «Тепер, хто розрізав мішок?» Бідолашний Джим не мав більше нічого сказати на цю тему, але продовжував дуже щиро благати. Він узяв інші півдюжини, і його відпустили. Тепер Джим був низьким, кремезним, кумедним хлопцем, і, незважаючи на біль, який він відчував і все ще страждав, після того, як він позбувся рушниці, він обернувся до своїх товаришів і, напівпосміхаючись, сухо зауважив: «Зрештою, я вирвався з чотирма десятками менше, ніж інші жебраки». Окрім бичування, їх змушували носити 321b. постріл, з 321бс. ланцюга, прикріпленого до їхніх ніг, і дерев’яного ярма на шиї чотири фути завдовжки і дев’ять дюймів завширшки, на якому в кількох місцях великими літерами було написано «ЗЛОДІЙ».
Заставу та ланцюг, які вони мали носити за бажанням капітана, також мали возитися разом під однією з гарматних драбин і підмітати на гарматній палубі. Зараз ми прямували до Кальяо й прибули туди, здається, першого травня 1821 року. Проминувши Сент-Лоренцо, ми побачили «О’Гіггінс», що стояв на якорі, проте пройшли повз них без будь-яких додаткових повідомлень, підбігли й зайняли наші колишні причали. Слід пам’ятати, що коли ми залишали Кальяо п’ять місяців тому, ми заохочували в’язнів у Замку повернутися через три місяці, і незважаючи на те, що їхні умови були досить комфортними завдяки щедрості наших офіцерів і екіпажу, деякі з них ледь не відволіклися через затримку, нещиро звинувативши капітана.